Джерельна база та історіографія проблеми міських органів влади в правобережній україні за часів наполеонівських війн

Серед дореволюційних видань значну цінність для осмислення обраної нами теми дослідження представляє збірка «Права, по которым судится малороссийский народ» за редакцією О. Ф. Кістяківського (К., 1879). За допомогою цього правового кодексу ми можемо відчути дух права тих часів, усвідомити ціннісні орієнтири держави того періоду та ін. 7

У збірці, підготовленій М. П. Василенком «Экстракт указов, инструкций и учреждений, с делением по материям, на девятнадцать частей» (1786), відзначається, що у м. Києві до ратуші вибираються війт із магістратом для оголошення малоросійської колегії жалуваних грамот про збирання податків на магістрат8.

Узагальнюючи дані по дореволюційній історіографії, слід зазначити, що вчені дореволюційного періоду здійснили гігантський внесок у дослідження розглядуваної нами проблеми. Особливу цінність, на наш погляд, мають роботи 1. 1. Дитятина, які присвячені історії права, та збірки законодавства тих часів. Загалом, дореволюційні дослідження ґрунтувалися на реальних документах і матеріалах, а це у свою чергу надає їх роботам особливу цінність.

Серед довоєнних досліджень радянського періоду велике значення представляє робота К. Лазаревської «Київські цехи в другій половині ХУШ та на початку ХІХ віку» (К., 1926). Побудована на основі багатого документального матеріалу, вона значною мірою розкриває еволюцію цехового устрою київських ремісників. Із цієї праці можна простежити, яким чином магістрат здійснював керівництво цехами через ремісничу управу. Крім того, завдяки наведеним авторкою даним, ми дізнаємося про повноваження цехової старшини, про те, які справи ремісників розглядав цеховий суд, а які магістрат. Дослідниця відзначала, що багате нерухоме цехове майно магістрат використовував на свій розсуд, постійно втручався у цехові справи, стягував із ремісників податки, експлуатував цехових майстрів на загальноміських роботах.

Тут наводяться цікаві свідчення про порядок проведення цехових сходок, види штрафів, які стягувала цехова старшина з ремісників, про проведення загальноміських Макковейських та Богоявленських церемоній та ін. 9 Більш пізні дослідники (приміром, Р. Є. Делімарський10) досліджуючи історію Київського магістрату неодноразово зверталися до згаданої праці К. Лазаревської.

Великий інтерес викликає робота О. Г. Рашина «Население России за 100 лет (1811-1913 гг.) « (М., 1956). У ній наводяться цікаві дані відносно динаміки демографічної ситуації у губернських центрах Правобережної України на початку ХІХ ст. Загальну ситуацію в містах можна простежити завдяки таким даним: зміни чисельного складу жителів міст, приріст народонаселення, еміграція та імміграція, загальна і дитяча смертність, народжуваність, грамотність прийнятих на військову службу, відсоток одружених, кількість народжень на кожний шлюб тощо11.

Привертає увагу робота П. Г. Риндзюнського «Городское гражданство дореформенной России» (М., 1958). У ній автор простежив еволюцію процесу утворення міщан як верстви населення міст Російської імперії в першій половині ХІХ ст. Наводяться цікаві статистичні дані щодо кількості промислових підприємств у губернських центрах Правобережжя. З них ми дізнаємося, що великі мануфактури, фабрики та заводи, як правило, розміщувалися за межами міст, щоб уникнути конкуренції з боку цехів, які в ті часи контролювали внутрішні міські ринки збуту12.

Важливе значення для всебічного вивчення історії міських органів влади в Правобережній Україні в 1795-1825 рр. має «Каталог документів з історії Києва ХУ-ХІХ ст. «, упорядкований Г. В. Боряком та Н. М. Яковенко (К., 1982). Із нього можна дізнатися, які документи, що стосуються самоврядування м. Києва, зберігаються у фондах архівів України. Головним достоїнством цього каталогу є те, що в ньому відображено як місце зберігання оригіналу документа, так і джерело, в якому він згодом був опублікований. Необхідно звернути увагу, що автори здійснили максимально повний виклад переліку наявних архівних документів, адже він містить як укази імператорів, так і розпорядження та пропозиції київських громадянських губернаторів і рапорти поліцмейстерів та ін. Побудований у хронологічному порядку, він повністю відображає джерельну базу архівних документів з історії м. Києва у досліджуваний нами період13.

У праці С. В. Мироненка «Самодержавие и реформы. Политическая борьба в России в начале ХІХ в. « (М., 1989) наводиться детальний аналіз реформування системи управління Російської імперії у розглядуваний період. Автор аналізує: «Уставну грамоту Російської імперії» – проект конституції підготовлений у канцелярії М. М. Новосильцева у Варшаві в 1819-1820 рр., і який так і не був утілений у життя; міністерську реформу 1802 р. ; поділ Росії на намісництва та ін. Привертає увагу той факт, що в цей період усі міста країни ділилися на 3 ступені: 1) губернські; 2) повітові; 3) всі інші, за виключенням тих, які за вигідним своїм географічним розташуванням та торгівельними стосунками будуть віднесені до перших двох розрядів. Міста 3-го ступеня передбачалося зробити центрами округів. Планувалося, що міста 1 та 2 ступеня будуть мати свої округи та ін. 14

Серед досліджень радянської доби неперевершене значення за повнотою викладу та глибиною вивчення є праця Б. М. Миронова «Русский город в 17401860-е годы» (Л., 1990). У ній автор, здійснивши ґрунтовний аналіз історіографії та джерельної бази проблеми, справедливо зауважив, що в радянській історіографії утвердилася думка, що російське місто другої половини