Економічна ефективність виробництва свинини і шляхи її підвищення в умовах переходу до ринку (на матеріалах господарств Чернігівської області)

 

Таблиця 2

Модельні господарства Чернігівської області по виробництву свинини 

 

Існуючий рівень розвитку зернового господарства в сільськогосподарських підприємствах Чернігівської області не може в повній мірі задовольнити потреби тваринництва в концентрованих кормах, насамперед через низьку урожайність. В господарствах досліджуваної сукупності у 1997 р. урожайність зернових становила 23, 1 ц/га. Якщо ж урожайність зернових підвищити до рівня 1993р. – 28, 4 ц/га, і цей приріст врожаю спрямувати на розвиток свинарства, то тільки в господарствах досліджуваної сукупності можна додатково одержати 6690 ц приросту живої маси.

Поліпшення кормозабезпеченості свинарства повинно здійснюватися не лише за рахунок підвищення урожайності зернових культур, але й вдосконалення структури їх посівів. Розрахунки показують, що в структурі посівних площ зернових культур озима пшениця повинна становити 15-20%, ячмінь – 30-35%, зернобобові – 12-14%, кукурудза – 25-30%.

Підвищення продуктивності свиней та ефективності виробництва свинини має здійснюватися на основі зростання рівня годівлі та покращення використання кормів. З цією метою необхідно оптимізувати кормові раціони та використовувати концентрати у вигляді комбікормів. Адже у складі згодованих свиням концентратів лише 35% займають комбікорми. Тому розвиток виробництва комбікормів є вкрай важливим для розвитку свинарства в області, оскільки це є важливою умовою раціонального використання фуражних ресурсів.

Ринок свинини складається з двох ринкових сегментів: перший – реалізація свинини у свіжому вигляді, яка здійснюється в основному на ринках і в роздрібній торгівлі; другий – продаж свинини як сировини для переробних підприємств м’ясної промисловості. Ці сегменти ринку суттєво відрізняються між собою. Якщо перший можна віднести до конкурентних ринків, то другий є складовою ринкової системи з монопольною і монопсонічною владою.

Зменшення обсягів виробництва свинини та інших видів м’яса призвело до суттєвого зменшення сировини на переробних підприємствах м’ясної промисловості та неповного використання їх виробничих потужностей. За таких умов внаслідок підвищення середніх постійних витрат відбувалося зростання собівартості виробленої продукції, а відповідно й ціни, що стримувало попит на м’ясні продукти і збільшувало період обертання оборотних коштів. Внаслідок цього погіршувався фінансовий стан підприємств м’ясної промисловості, які, в свою чергу, не могли вчасно розраховуватися з сільськогосподарськими виробниками за придбану сировину. Проте навіть за таких умов підприємства м’ясної промисловості залишилися рентабельними.

Переробні підприємства м’ясної промисловості мають владу над ринком, на якому є обмежена кількість покупців свинини (закупівля відносно великих обсягів). Вони користуються монопсонічною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару і купувати його за ціною, нижчою від тієї, яка переважала б на ринку з конкуренцією. Як свідчить аналіз, закупівельні ціни на свинину значно нижчі від її собівартості. До того ж, переробні підприємства, користуючись монопольною владою на ринку м’ясних продуктів і використовуючи затратну методику встановлення цін на свою продукцію, при високих витратах на виробництво одиниці продукції мають прибуток. Отже, переробні підприємства м’ясної промисловості перебувають у значно кращому економічному становищі, ніж сільськогосподарські виробники.

Вирівнюванню умов і результатів господарювання у різних сферах м’ясопродуктового підкомплексу сприятиме певною мірою Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 р. «Про подолання кризового стану у тваринництві та птахівництві та стабілізацію розвитку галузі».

Економічна ситуація в Україні і, насамперед, криза платежів та низькі закупівельні ціни на продукцію тваринництва спонукають сільськогосподарські підприємства до пошуку альтернативи у переробці власної продукції – створення невеликих м’ясопереробних підприємств безпосередньо в господарствах.

Проте нині не слід шукати вихід лише у будівництві мінізаводів у сільськогосподарських підприємствах, адже світова і вітчизняна практика показує переваги концентрації переробки м’ясної сировини. Справа полягає лише в тому, щоб знайти найоптимальнішу систему економічних відносин, адекватних ринковій економіці, між виробниками сировини і переробними підприємствами м’ясної промисловості. Ці відносини можуть будуватися на основі акціонування переробних підприємств за участю сільськогосподарських виробників, кооперування всіх підприємств м’ясного підкомплексу АПК на основі агропромислової інтеграції або через систему контрактів.

Важливо поєднати інтереси сільськогосподарських виробників з інтересами не тільки підприємств, які здійснюють переробку м’яса, а й всіх учасників процесу виробництва, заготівлі, переробки, зберігання й реалізації м'ясної продукції, включаючи й обслуговування цього процесу. Такого поєднання, зокрема, можна досягти шляхом створення акціонерних товариств за участю всіх учасників даного технологічного ланцюга.

Проведені дослідження і зарубіжний досвід свідчать, що в перехідний період, коли ще не сформована інфраструктура, однією з форм вирішення складних питань економічних відносин підприємств між собою і державою може бути створення акціонерних (холдингових) компаній (корпорацій). Вони можуть об’єднувати спеціалізовані господарства по виробництву свинини і яловичини, м’ясопереробні, комбікормові, сервісні підприємства, а також підприємства фірмової торгівлі. У такому об’єднанні можуть брати участь підприємства різних форм власності, а також банківські структури.

Однією з основних проблем формування інтегрованого об’єднання і його стабільної діяльності в цілому є визначення об’єктивного підходу до розподілу прибутку, отримуваного від реалізації кінцевої (готової) продукції. В об'єднання увійдуть підприємства різного профілю, які різняться за рівнем технологічної оснащеності, участі у формуванні новоствореної вартості, сукупного валового доходу і прибутку.

Найбільш прийнятним критерієм участі в розподілі сукупного прибутку, як свідчать розрахунки, можуть бути власні витрати інтегрованих підприємств за вирахуванням придбаних