Економічний розвиток КНР у кінці ХХ-го на початку ХХІ-го століття

Інша серйозна проблема в економіці Китаю зменшення частки приватного споживання в складі ВВП. Вона прагне по спіралі вниз, прискорюючись в останні два десятиліття. Частка споживання у ВВП Китаю знизилася з 47% (1990 рік) до 34% (2012 рік).

 

 

Низька частка споживання в Китаї пов'язана з китайською звичкою відкладати про запас значну частину своїх доходів. Проведена політика «одна сім'я – одна дитина» в кінцевому підсумку привела до того, що Китай стикається з проблемою старіння населення. В умовах відсутності централізованої пенсійної системи китайці не споживають, а відкладають гроші на старість – в середньому, щомісяця відкладається 30-35% доходу. У той же час згідно самому останньою доповіддю про фінансове становище сімей Китаю, близько половини громадян Китаю мають лише трохи заощаджень, або взагалі їх не мають. Якщо переважна більшість не має великих заощаджень, або не можуть отримати з них гідний дохід, то майже всі свої гроші вони витрачають виключно на повсякденні потреби. Вони просто не мають достатньо грошей, щоб витрачати. Це, напевно, головна причина, чому частка споживання у ВВП Китаю продовжує знижуватися.

Зараз в Китаї існує так звана проблема «очікуваного вибуху мильної бульбашки». Цей міхур – нерухомість. Зростання цін на неї є однією з основних причин інфляції. З 2007 по 2012 рік середні ціни на нерухомість потроїлися, і чи не половина китайського ВВП пов'язана з будівництвом і продажем нерухомості. У КНР інвестиції в нерухомість останнім часом вважаються хорошим засобом заощадження капіталу. Тому вільні гроші йдуть на ринок нерухомості. У підсумку, до травня 2012 в КНР було 64 мільйони порожніх квартир. Їх будували за урядовою програмою підтримки економіки, а приватні особи і компанії вкладали в ці квартири гроші замість депозитів, враховуючи зростання цін на нерухомість. Зараз вони всі порожні, але будівництво не припиняється, оскільки його скорочення загрожує уповільненням темпів економічного зростання, збільшенням безробіття, наростанням невдоволення і іншими неприємностями, зовсім не потрібними Пекіну. Втім, китайська влада усвідомлюють серйозність проблеми і намагаються вжити певних заходів для скорочення масштабів спекулятивних угод, в яких почали брати активну участь зарубіжні інвестиційні фонди. Зокрема, в 2009 році був введений податок на продаж нерухомості, а в 2010 введені обмеження на операції на ринку нерухомості для іноземних інвесторів. Потім влада навіть пішли на скасування іпотечної програми кредитування для громадян, по якій можна було отримати кредит на покупку квартири в новобудові на строк до 20 років під 4-5% річних. По суті, зараз китайська нерухомість сильно переоцінена, і інвестори про це знають, прекрасно розуміючи, що ціни можуть поповзти вниз. Але, тим не менше, вичікують моменту, щоб продати дорожче. Є і ще одне гнітюче обставина – ринок нерухомості активно розігрівали банківськими кредитами. Тобто, в разі краху на цьому ринку банки можуть зіткнутися з хвилею неповернень.

Борги місцевих урядів – серйозна проблема для банківської системи КНР, особливо якщо темпи економічного зростання почнуть сповільнюватися. Найбільше може постраждати Банк розвитку Китаю, який володіє 30 відсотками боргу місцевих урядів. Згідно з офіційними даними китайського госаудіта, місцеві уряди КНР повинні порядку 10, 7 трильйона. юанів (близько 1, 6 трильйона доларів). Значна частина кредитів навряд чи буде повернута, оскільки не менше 25% грошей обертається на все тому ж ринку нерухомості, а частина кредитів взагалі неправильно оформлена. Крім того, дуже велика заборгованість висить на держпідприємствах – їх загальний борг становить 2 трлн. юанів.

Ще одна проблема – інфляція, що зростає. За останній рік споживчі ціни збільшилися на 6%, а продовольча інфляція склала 11, 7%, що змусило Пекін задуматися про соціальні наслідки – можливих протестних акціях. З дешевої країни Китай стрімко перетворюється на країну дорогу. Ціни на багато продуктів, речі та послуги в Шанхаї вже не поступаються гонконгських, а іноді і перевершують – з урахуванням ревальвації юаня по відношенню до прив'язаному до долара США гонконзькому долара. Зростання доходів населення часто не компенсує зростання витрат, що призводить до невдоволення тим, що відбувається навіть в цілому суперлояльного влади середнього класу. Крім того в Китаї зберігається вкрай висока чисельність малозабезпечених громадян. Понад 13% населення країни мають доходи нижче встановленого державою «рівня бідності», який становить 363 дол. США на рік.

Однією з важливих проблем в економіці Китаю є ідея перетворення юаня в інтернаціональну валюту на зразок долара. Це пов'язано з бажанням КНР стати торговою державою, що використовує власну валюту при придбанні та продажу товарів. Крім цього, якщо настане фінансова криза, то Китаю буде дешевше і легше брати гроші у інших країн. Проте влада КНР не зможуть досягти цієї мети, якщо процентні ставки залишать на