Економічний розвиток КНР у кінці ХХ-го на початку ХХІ-го століття

1. Формула першої системи фінансових взаємовідносин з містами центрального підпорядкування, провінцій і автономних районів була наступною: «Фіксування співвідношення між доходами та витратами, розподіл їх загальної суми». Тобто за наявності господарської прибутку частина її залишалася району, у збиткових місцях або в збиткові для конкретного району роки частина збитків відшкодовувалася з Держбюджету.

2. При другій формі – «поділ приросту доходів, ув'язка доходів з витратами» – увага на позитивний або негативний баланс не звертали. Порівнювали приріст доходів (+ або -) щодо попереднього року і потім підтягували доходи до витрат за рахунок або на користь центрального бюджету. При цій системі господарські стимули для регіонів були нижчі, ніж у першому випадку.

3. Третя форма була досить оригінальною. Вона була застосована в якості експерименту в 1977 році в провінції Цзянсу. Грунтувалася вона на установці твердих відрахувань до бюджету, визначається за історично склалася частці витрат в доходах району. Повна назва цієї системи – «ув'язка доходів з витратами, розподіл загальної суми, нормативний коефіцієнт, що діє протягом кількох років». Ця форма знайшла своє подальше застосування у взаєморозрахунках держави з ізольованими в господарському і культурному плані високогірними районами країни.

Другий етап реформування фінансової системи ознаменувався виробленням за великим рахунком лише однієї виправдала надії форми фінансових взаємовідносин між центром і периферією. Це була так звана система «ступінчастою відповідальності з відділенням доходів від витрат». Тимчасові положення про неї були опубліковані Держрадою КНР в лютому 1980 року. Сфери місцевого і центрального бюджету на місцях чітко розмежовувалися за принципом господарського підпорядкування підприємств. Відрахування до центрального бюджету, пропорції розподілу прибутку між центральним і місцевими бюджетами, величина промислових дотацій залишалися незмінними протягом 5 років. Крім того, що підвищувалася стабільність центрального бюджету за рахунок відмови від позапланових дотацій, так як система фактично вводила їх ліміт, ідея такої форми фінансових взаєморозрахунків впала ще й на благодатний грунт активизировавшегося незабаром процесу переходу підприємств на повну виробничу відповідальність. Справа в тому, що встановлювалися рамки доходів і витрат, за порушення яких відповідали самі регіони своїми ж інтересами. 4 2; 5-6] Що прийняли цю форму фінансових відрахувань до Держбюджету регіони в більшості своїй незабаром трансформували багато положень цієї системи на рівень своїх взаємин з підприємствами, значно підвищивши тим самим їхню господарську зацікавленість і фінансову самостійність. [4 2; 5-6]

Ця система успішно проіснувала до 1984 року, коли всі відрахування від прибутку були замінені єдиним податковим механізмом. Власне це вже розглядалося в попередньому розділі, але, оскільки це ж саме є і третім етапом фінансової реформи в КНР, то кілька слів необхідно сказати і тут. У принципі до цього етапу китайські плановики йшли з 1978 року, коли разом з формуванням власних фондів з частки прибутку виникла необхідність визначення принципів розподілу цього прибутку між підприємствами, місцевими і центральним бюджетами. Багато вироблені з того часу варіанти цього розподілу і лягли потім в основу податкового законодавства. [43; 6]

Але перший підетапів третього етапу фінансової реформи знову став перехідним. На ньому винахідливими китайцями було застосовано поєднання розподілу прибутку і податку. Тобто, навпаки, спочатку прибуток піддавалася оподаткуванню за зафіксованому в податковому законодавстві твердому механізму, а решта прибуток піддавалася знову тій чи іншій формі її поділу між Центральним бюджетом, місцевим бюджетом і підприємством.

Очевидно, саме китайське керівництво не було впевнене в доцільності такого положення оскільки, по-перше, вирішилося поширити її тільки на великі рентабельні підприємства, а, по-друге, вже через рік податкова політика КНР перейшла до другого етапу – повне скасування розподілу прибутку, через що довелося ввести замість твердих (процентних) податків диференційовані або з плаваючими нормативами.

Глибокі зміни відбулися в системі ціноутворення. Ціни на більшість видів продукції стали вільними. Так, за споживчими товарах частка ринкових цін досягла 90%, засобів виробництва – 80, сільськогосподарських товарів – 85%. [45; 97]

Перетворені податкова, банківська, валютна та інвестиційна системи. Введені податки на додану вартість, єдиний прибутковий податок для підприємств, система розподілу податків між центральним урядом і місцевими адміністраціями. На частку центру при цьому доводиться більша частина податкових надходжень.

Створено двоступенева банківська система через поділ функцій центрального і низових державних банків. Одночасно виділені банки, які проводять в життя економічну політику центрального уряду. Решта кредитно-фінансові інститути переходять на комерційну основу.

Скасовано офіційні та ринкові курси іноземних валют і введені єдині плаваючі курси, регульовані ринком.

Поступово створювалася система «відповідальності за ризик» на основі поєднання інвестицій юридичних осіб та кредитів банків. Канали капіталовкладень повинні визначатися характером об'єктів, тобто залежати від того, чи відноситься об'єкт до базових галузей (видобуток вугілля, нафти), галузям, що виробляють продукцію кінцевого споживання (консерви, одяг), або які мають суспільне значення (транспорт, муніципальне будівництво). [42; 8]

Реформа у цих сферах покликана створити сприятливе середовище для незалежного господарювання підприємств і рівноправної конкуренції між ними.

Таким чином, у зв'язку з глибокими перетвореннями сільського і міського секторів економіки, які спричинили різкий стрибок у розвитку економічної могутності країни, вирішення багатьох соціальних питань, пов'язаних з добробутом китайського народу, стала необхідною і реформа фінансової системи КНР, яка відповідала б потребам нового часу. Така реформа здійснювалася