Експериментальна методика формування культури мовлення першокласників

7) невміння дібрати потрібний синонім: через обмеженість словникового запасу учень не може вибрати із синонімічного ряду слово, яке найточніше передасть думку;

 8)кальки з російської мови стійких словосполучень: „приймав участь”, „слідуюче запитання”.

В мовленні дітей, які щойно прийшли в школу є значна кількість недоліків, тому треба частіше повертатися до тих чи інших помилок, які діти допускають в усному мовленні, з тим, щоб запобігати їм.

Отже, вчитель вже з першого класу повинен особливу увагу звертати на збагачення лексичного запасу мовлення школярів.

Граматика у школі має самостійне та прикладне значення. Перше полягає в тому, що учні оволодівають системою знань про рідну мову, її будову та закономірності; граматика забезпечує розумовий розвиток учнів, оскільки побудована на узагальнених абстракціях. Прикладне значення граматики полягає у тому, що на її основі засвоюються орфографія, пунктуація та культура мовлення, формуються поняття норми мови.

Оволодіваючи мовою, учні засвоюють граматичні значення, - різноманітні відношення між предметами та явищами, позначеними словами. Кожна мова має свої , притаманні лише їй граматичні значення словотворення морфем та граматичні значення в синтаксисі.

До морфологічних граматичних значень належать рід, число, відмінок, здрібнілість, одиничність (у іменників); ступені порівняння (у прикметників); час, вид, стан (у дієсловах); синтаксичні значення - предикативність, узгодження, керування, головні й другорядні члени речення. Оволодіти граматичною будовою української мови – це значить навчитись утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього, майбутнього, минулого часу, відмінювати слова за відмінками та особами, вживати слова з суфіксами та без них , правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти складносурядними і складнопідрядними реченнями відповідно до граматичних законів та правил української мови.

Щодо граматичних помилок, то серед них, залежно від порушення конкретної граматичної норми можна виділити словотворчі, морфологічні і синтаксичні.

Словотворчих помилок порівняно мало, і являють вони собою неприйнятні в літературній мові утворення, наприклад: „Галін” (від Галя), „дочкин” (від дочка), „з року в рік” (рік у рік), „яккраще” (якнайкраще).

Більш поширеними є помилки в морфологічних формах слів: „баче”, „хотять”, „самий прекрасний”. Стійкими все ще залишаються помилки у вживанні словосполучень числівників з іменниками на позначення часу: „в шість годин”, (о шостій годині), „без чверті десять” (за чверть десята), „п'ять хвилин десятої” (п'ять хвилин на десяту).

Із синтаксичних помилок слід насамперед вказати на неправильну побудову дієслівних словосполучень, до чого спричиняє хибна аналогія з відповідними конструкціями російської мови. Каменем спотикання тут здебільшого є словосполучення з прийменником по: „по закінченні (після закінчення) школи”, „по цій причині” (з цієї причини), „скучати по матері” (за матір'ю). Іноді можна почути і таке: „розкажи за брата” (про брата), „при житті (за життя) письменника”, „іти до школи” (в школу), „іду на річку” (до річки), „іди за водою” (по воду). Спостерігається тенденція будь-що наслідувати вимову, що її дотримуються органи масової інформації, вживаючи, всупереч правописові, в родовому відмінку іменників другої відміни, що означають назви деяких машин, а також населених пунктів, замість усталеного -а закінчення -у: „зупинка поїзду”, „біля комбайну”, „до Парижу”. Те саме можна сказати і про вживання закінчення -й замість -і в іменниках третьої відміни на -ість: „меншости”, „незалежности”, „повісти”, „области”.

Вадою синтаксису українського мовлення є і надмірне вживання однотипних речень, що стоять поряд, зокрема підрядних, та ще й із тими самими сполучними словами: що, щоб, який, чий, коли та ін., або дієприкметниковими чи дієприслівниковими зворотами, порівняннями. Цього недоліку мовлення потрібно уникати під час спілкування. 

З перших уроків вчитель повинен вчити першокласників граматично правильного мовлення. Поступово переходячи від простих до складних граматичних конструкцій, можна навчити дітей літературного мовлення.

Отже, культура мовлення формується багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у речення, правильною вимовою.

Під культурою мовлення необхідно розуміти сукупність таких якостей, які здійснюють вплив на адресата з врахуванням конкретної ситуації й у відповідності до поставленого завдання. До них належать : 

-точність і правильність мовлення;

-логічність;

-чіткість (ясність) і зрозумілість;

-чистота мовлення;

-виразність;

-багатство і різноманітність мовлення.

Точність - одна з найважливіших ознак культури мови. Вона утримує нас від зайвого говоріння. Ця ознака складається з двох компонентів: а) адекватне, об'єктивне мовне відображення дійсності; б) вживання слів і висловлювань, узвичаєних для мовців, що володіють нормами літературної мови.

Точності можна досягти, виконуючи дві вимоги.

1. Оформляти й виражати думку треба відповідно до предметів і явищ дійсності, відповідно до понять про них. Слід пам'ятати, що в народі здавна точність пов'язувалася з умінням чітко мислити, знанням об'єкта мовлення, умінням зіставляти слово з особою, предметом, дією, явищем. Слово має виражати найістотніше в них.

2. Обов'язковою умовою досягнення точності мови є увага до стилю і жанру текстів, умов, середовища і колориту спілкування, культурно-освітнього рівня мовців, бо в кожному типові мовного спілкування рівень точності „свій”, і мовець повинен -ділового, де „все правда”. Може здатися, що серед наведених нижче висловів тільки останній є точним, а всі інші — евфемізми, тобто замінники з наближеним до нього значенням: Чи Ви не помилились? (Може,