+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
92
Мова:
Українська
Важливими є лексичні повтори – „підхоплювачі”, співвіднесеність займенників, вживання синонімів та антонімів, використання службових слів (прийменників, сполучників, часток), вставних слів і словосполучень для вираження логічних зв'язків і смислових відношень між частинами. Стилістика вивчає особливості і закономірності використання мовних засобів для досягнення логічності викладу у всіх функціональних стилях і жанрових різновидах. Так, у художньому мовленні при збереженні основних передумов логічності (послідовність, несуперечливість, точність відображення предметів, зв'язків та відношень) додається нова - вираження ідейно-художнього задуму у межах певного літературного жанру. В художньому творі, як правило, є логічність пряма, відкрита, текстова (тема, зміст та сюжет з конкретними героями) і логічність прихована, підтекстна. Часто вона є основою в ідейному спрямуванні твору. Тоді конкретні образи стають мовними, і літературними символами, якими виражається ідея твору. Прикладами з української літератури можуть бути Прометей у поемі Тараса Шевченка „Кавказ” як образ безсмертя тих, хто бореться за народ, образ Кобзаря, образ Каменярів та ін.
Стилістика вивчає і мовні засоби, якими створюються художні алогізми. Поєднання несумісних і неспіввідносних слів використовується як стилістичний прийом (оксюморон) для створення свіжого образу художнього, підкреслення внутрішньої суперечливості тощо („Мертві душі” М-. Гоголя, „Украдене щастя” І. Франка, „Ніж у Сонці” І. Драча; „Говорю я з тобою мовчки... і, говорячи, не мовчи. Нащо правді словесна маска. Ти мовчанням мені кричи”. - В. Симоненко). Алогізмами можна створити й комічний ефект. Наприклад, у гуморесці Остапа Вишні „Як варити і їсти суп із дикої качки” комічний ефект досягається оксюморонами: „Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами... Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу...” та ін.
Ясність мови визначається як її зрозумілість і забезпечується точністю та логічністю. Ясним здаватиметься усне мовлення адресату, якщо його мислення встигатиме за мисленням мовця, а ще краще, якщо трохи випереджатиме. Слухач у такій ситуації адекватно „прочитує” те, що чує, про що здогадується, і часто каже: „Я все зрозумів”. Ясності усного мовлення сприяють: чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, розмірений та уповільнений ритм, спокійний та ввічливий тон.
На письмі ясність досягається послідовністю лінійного викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.
Ясність має бути обов'язковою ознакою гарної мови в усіх типах спілкування.
Чистота мови уявляється нам передусім бездоганністю її елементів - без неосвоєних недоречних запозичень з інших мов, невластивих українській мові форм. Нині українська мова зазнає шаленого тиску з боку російської та англійської і засмічується їхніми елементами. Вчені говорять, що до зросійщення української мови додався процес британізації: „брифінг”, „ексклюзив”, „маркетинг”, „менеджер”, „ділер”, „кілер” тощо. Адже „кілер” - це вбивця, і від того, що він убиває на замовлення, вбивство не перестає бути вбивством, а він вбивцею, кримінальним злочинцем, отже, не треба його ховати за незнайомим словом.
Частина цих елементів практично увійде в лексику української мови як синоніми до наших слів. Гірше буде, якщо при цьому витісняться питомо українські слова, бо це загрожуватиме самобутності нашої мови.
Засмічують літературну мову не лише чужі слова, а й свої вульгаризми, лайки, все те, що ображає гідність людини і не відповідає моральним критеріям українського менталітету.
Чистота мови повинна простежуватися на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії - літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії — грамотне письмо; на рівні лексики - відсутність чужих слів, вульгаризмів, суржику, немотивованих повторів; на рівні синтаксису -правильна, завершена будова речень, нормативні словоформи.
Чистота мови є запорукою її виразності й естетичності.
Виразність мови складається з двох засад: інформаційної виразності (змістової) і виражальної (чуттєво-мовної) виразності. Тому вважають, що виразність - це швидше ознака структурної специфіки тексту, а не лише слів. Виразність може бути відкритою, інтенсивно показаною (експліцитна, експресивна) і прихованою (імпліцитна імпресивна).,
Виразність є ознакою культури мови всіх стилів. У наукових текстах вона досягається точністю слів і логічністю викладу, профільними терміносистемами. У художній літературі виразність „робиться” художніми засобами і стилістичними фігурами, комбінуванням слів, що мають переносні значення, здатні до зміни. Офіційно-діловий стиль базується на адміністративно-управлінській термінології, сегментуванні тексту, різних рівнях стандартизації. Публіцистичний стиль увиразнюється суспільно-політичною лексикою, інформаційними штампами та експресивними художніми засобами.
Урок належить до навчального підстилю наукового стилю. Його виразність, досягається цінністю наукової інформації, дидактичною послідовністю її викладу, аксіомністю чи доведеністю тез, точністю, емоційністю лексики.
Різноманітність і багатство мови можна вважати однією спільною ознакою, бо різноманітність - це наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць, а багатство означає низку різноманітностей. Під цими поняттями розуміють тематичні групи лексики, багату синонімію (лексичну та граматичну), тропіку (метафори, епітети, порівняння, метонімії, синекдохи тощо), стилістичні фігури (повтори, паралелізми, періоди, градації).
Як і деякі інші, поняття „різноманітність і багатство” мови відносні. Щодо всієї мови має значення „велика різноманітність і велике багатство”, а стосовно певного стилю, підстилю, жанру, конкретного тексту послідовно зменшується, можливо, аж до одного слова, бо текст може потребувати доречності, точності, однозначності, яку здатне дати тільки одне слово.
Одним із критеріїв культури мови є естетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: