Факт в постнекласичній науці

Дисертант підкреслює принципову подібність ситуації становлення фактичного знання як у природничих, так і в гуманітарних науках. Перетворення емпіричних даних на науковий факт передбачає їх вираз науковою мовою. Інваріантність даних дослідження не може бути абсолютною, оскільки інтерпретативні моменти наявні не лише на етапі пояснення таких даних, але й передують їх отриманню, визначаючи виокремлення суттєвих та несуттєвих рис предмета дослідження. Стосовно гуманітарних наук В. А. Яцко доводить існування «передінтерпретації»; дисертант відзначає подібність даного феномена до процедур спрямування спостереження та калібровки приладів у природознавстві.

Зрештою, дисертант приходить до висновку про наявність трьох етапів становлення фактичного знання науки. Перший етап характеризується підготовкою дослідження, визначенням питання, із яким учений підходить до свого предмета. На другому етапі відбувається власне отримання емпіричних даних; третій етап становить відбудову інваріанта цих даних, їх вираз мовою наукової теорії. Наявність інтерпретаційних, суб'єктивних елементів у процесі становлення наукового факту вказує на його детермінацію іншими шарами знання, зокрема, теоретичним знанням.

Підрозділ 2. 3 «Співвідношення фактичного та теоретичного знання» присвячений розгляду взаємодії факту та наукової теорії; аналізується також структура фактичного знання науки.

Внаслідок досліджень філософів науки минулого століття, як представників напрямків постпозитивізму, постаналітичної філософії, так і вітчизняних учених, відкривається наявність тісного переплетіння між фактами та теорією, їх діалектична взаємодія. Факт, як свідчать дослідження П. В. Копніна, В. В. Косолапова, Т. Куна, І. Лакатоса, К. Поппера, П. Фейєрабенда, Л. Флека, К. Хюбнера, має певне «теоретичне навантаження» – кожний факт може бути визначений саме як факт лише в межах окремої системи теоретичних знань. Фактичне знання виступає як проміжна ланка між емпіричним та теоретичним рівнями наукового знання, проте, воно не може бути редуковане до жодного з цих рівнів. Науковий факт узагальнює в собі емпіричні дані спостереження чи експерименту, виражає ці дані мовою теорії, надаючи їм таку форму, що уможливлює їх універсальне використання в науці. Відокремлення факту від теорії може постати досить складною справою; між тим, саме факти мають визначати достовірність наукової теорії, її об'єктивний зміст.

У зв'язку з постановкою питання про достовірність фактичного знання як специфічну характерну рису наукового факту, дисертант відмічає важливість розгляду структури факту, виокремлення такої його складової, яка б уособлювала собою гарант достовірності. За дослідженнями Т. Куна, П. Фейєрабенда, А. А. Кравчука, О. Л. Нікіфорова, у структурі наукового факту можна виокремити дві основні компоненти – об'єктивну – інваріантну та суб'єктивну – змінну. Перша компонента є не лише суто емпіричною, але й обмеженою за змістом; вона не може формулювати достовірне істинне положення, на підставі якого можна було б здійснювати верифікацію теорій, оскільки ця інваріантна складова не є власне фактом.

Підкреслюється, що суб'єктивна компонента не лише відображає інтерпретацію емпіричних даних, але й уможливлює саме їх отримання. Відтак, окрім інваріанта емпіричних даних та їх витлумачення, у складі фактичного знання сучасної науки наявні апріорні настанови, що характеризують гносеологічний бік факту. Такі настанови не зводяться до теоретичних, але відповідають певним більш широким шарам знання. Розгляд лише взаємодії фактичного знання з емпіричними даними та науковою теорією не дає можливості визначення його специфіки, обґрунтування його достовірності, не дозволяє знайти гарант об'єктивності факту науки.

У третьому розділі дисертаційної роботи «Онтологічний аспект наукового факту» розглядається співвідношення факту науки з його онтологічним корелятом, об'єктом реальності, знанням про який виступає факт.

Підрозділ 3. 1 «Співвідношення знання з реальністю» присвячений дослідженню взаємодії наукового знання з реальною дійсністю, пошуку об'єкта реального світу, відображенням якого виступає науковий факт.

Відзначається, що класична наука не ставила питання про відношення своєї системи знань до реальності. Згідно І. Канту, об'єктивна реальність постає реальністю ноуменів, про які не може нічого засвідчити наукове пізнання як пізнання емпіричне. Проте, реальність, із якою має справу наука, за доби класичної науки поступово починає уявлятися такою, що існує в дійсності. З початку ХХ ст. у світовій думці починається усвідомлення того, що відношення між науковим знанням та реальністю має більш складне підґрунтя. Е. Гуссерль, П. О. Флоренський, М. Хайдеггер критикують класичну науку за те, що вона замінює життєвий світ людини штучним математизованим світом, відривається від реальності за допомогою схемобудівництва. Ці філософські ідеї знаходять своє підтвердження в дослідженнях учених – представників некласичної науки – передусім, в роботах А. Ейнштейна та Н. Бора.

Дисертант підкреслює, що факт науки не має безпосереднього кореляту в реальності. Натомість він виступає співвіднесеним з елементами схеми реальності, що її будує наука. Така онтологічна схема, яка здійснює безпосередній вплив на зміст фактичного знання, отримує назву наукової картини світу. Дослідження П. С. Дишлевого та Л. В. Яценко, В. В. Кизими, С. Б. Кримського та В. І. Кузнєцова, Л. О. Мікешиної, В. С. Стьопіна та Л. Ф.