Факт в постнекласичній науці

Підрозділ 4. 1 «Факт та внутрішньо-наукові цінності» присвячений розгляду взаємовідношення факту науки та цінностей, що властиві науці, при дослідженні факту як продукту діяльності наукової спільноти.

Відзначається, що презумпції наукового пізнання виступають як ціннісні феномени, що грають роль норм та ідеалів даної доби розвитку науки. Дослідження Л. Флека, І. С. Добронравової, С. Б. Кримського, Т. Куна, Л. О. Мікешиної, М. Полані, К. Поппера, В. С. Стьопіна, В. Л. Храмової свідчать про існування структури, яка уособлює ціннісні настанови наукового знання. Така структура називається стилем мислення і визначає як направленість дослідження, так і асиміляцію даних, що отримуються в результаті такого дослідження. Стиль мислення задає ідеали наукового пізнання, і, зокрема, ідеал наукового факту. Класична наука вбачає ідеал свого фактичного знання в такому положенні, що характеризує абсолютно точні дані спостереження явища природи; гарантом достовірності фактичного знання виступає багаторазова перевірка цих даних різними вченими. В ситуації некласичної науки ідеал наукового факту змінюється. Некласична наука має справу з такими явищами, спостереження яких не завжди може бути повтореним, і які не обов'язково можуть бути доступними для вивчення, особливо, великому числу дослідників. Гарантом достовірності наукового фактичного знання за доби некласики стає визнання даного окремого факту науковою спільнотою.

Саме наукова спільнота виступає як одиниця соціальної інституціоналізації науки, як носій стилю мислення. Та обставина, що даний стиль мислення поділяється всіма представниками наукової спільноти, забезпечує інтерсуб'єктивність наукового знання, зокрема, знання фактичного, яке було вироблене на основі тих внутрішньо-наукових цінностей, котрі складають зміст стиля мислення. Засвоєння кожним членом спільноти таких цінностей відбувається в ході його становлення як ученого, залучення його до наукової діяльності в колі спеціалістів. Внаслідок цієї обставини, член мислительного колективу, як правило, не усвідомлює стильової забарвленості свого мислення, сприймаючи цінності та настанови своєї спільноти як єдино правильні та єдино можливі. Така ситуація може призводити до того, що стиль мислення наукової спільноти починає зашкоджувати можливості переосмислення подій, розвитку фактів науки. Одним із результатів цього постає елітарізація науки, перетворення наукових спільнот на замкнені кастові групи, що критикується багатьма філософами минулого століття. Виникає потреба співвіднесення внутрішньо-наукових цінностей, стильових настанов наукових спільнот із більш загальним шаром цінностей.

Підрозділ 4. 2 «Факт та поза-наукові цінності» містить у собі дослідження взаємодії фактичного знання науки з його загальнокультурним контекстом; також порівнюється факт науки з відповідними елементами інших форм культурної творчості людини.

Дисертант зазначає, що сучасна наука починає усвідомлювати себе як одну з форм культури, поряд з іншими фундаментальними проявами людської творчості, людського прагнення до Абсолютного. Класична наука починала своє становлення з утвердження своєї самостійності, незалежності суто наукових ідеалів та норм від загально-культурних, від релігійних. Поступово такі ідеї перетворюються на самовпевненість сцієнтизму, на проповідь повної моральної самодостатності науки. На противагу цьому, в сучасній науці та філософії, як свідчать роботи Г. -Г. Гадамера, Ю. І. Кулакова, М. В. Поповича, В. Л. Храмової, К. Хюбнера, І. Р. Шафаревича, відбувається повернення до традицій, висуваються ідеї спорідненості та навіть єдності всіх форм культури. Наука починає звертатись до того, що наближує її до релігії, міфології, мистецтва.

Зазначається, що на рівні фактичного знання зникає класичне протиставлення фактів науки подібним феноменам, що характеризують інші форми культури. Розуміння явища як міфічного, наукового чи релігійного «факту» виходить не з емпіричної частини такого факту, а визначається способом його осмислення, контекстом, в якому розглядається відповідна подія – як демонструють дослідження П. О. Флоренського, О. Ф. Лосєва, К. Хюбнера. З іншого боку, виявляється, що метаконтекст, набір можливих контекстів, який визначає множину потенційних смислів кожної окремої події, складається з цінностей, що характеризують всі прояви людської культурної творчості. Такі цінності можуть систематизовуватись на різних рівнях, від окремої спільноти чи окремої історичної культурної доби – до тих загальних вічних цінностей, що характеризують смислові основи людського буття. В такому випадку цінності постають загальнокультурними архетипами, образами, що впливають на зміст продуктів творчості всіх форм культури, в тому числі й наукового фактичного знання. Архетипи, як доводять роботи К. -Г. Юнга, К. фон Вайцзеккера, В. Гейзенберга, В. Паулі, С. Б. Кримського, виступають як глибинні передумови пізнання, що спільні для стилю мислення будь-якої історичної доби, як вічні первообрази, що детермінують зміст усіх проявів людської культурної творчості.

У підрозділі 4. 3 «Фактичність та ціннісність» розглядається конкретні шляхи взаємодії внутрішніх та поза-наукових цінностей з фактичним знанням науки; підкреслюється неефективність за сучасних умов класичної дихотомії «факт / цінність».

Дисертант зазначає, що в ситуації постнекласичної науки ідеал фактичного знання передбачає звернення не лише до інваріанта емпіричного дослідження чи до його визнання в межах наукової спільноти, але й до загальних цінностей культури. Класичне протиставлення фактів та цінностей більш не є правомірним, зокрема, в силу тієї причини, що самі поняття «факт» ти «цінність» набувають за доби сучасної науки нових смислів. Факт, починаючи з моменту становлення та філософського осмислення некласичної науки, більш не є синонімом явища дійсності, але виступає одиницею наукового пізнання і тому обов'язково містить у собі апріорні чинники, що уможливлюють будь-яке пізнання. З іншого боку, цінність