Формування катеринославського та херсонського дворянства в 60-ті рр. XVIII – на початку XIX ст.

Дніпропетровський національний університет

 

Каюк Дмитро Григорович

 

УДК 94 (477)

 

 

07. 00. 01 – Історія України

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

 

Дніпропетровськ – 2002

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Дніпропетровського національного університету.

Науковий керівник – кандидат історичних наук ЛИТВИНОВА Тетяна Федорівна Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри історії України.

Офіційні опоненти: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук ШВИДЬКО Ганна Кирилівна, професор кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ) кандидат історичних наук МІЛЬЧЕВ Володимир Іванович, ст. викладач кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету (м. Запоріжжя)

Провідна установа – Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка кафедра давньої і нової історії України.

Захист відбудеться “16” жовтня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08. 051. 14 при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

 

Актуальність теми дослідження. В останнє десятиріччя в українській історичній науці визначився ряд пріоритетних дослідницьких напрямків і тем, серед них і такі, що ще в 60 – 70-ті рр. XX ст. на теоретичному рівні були сформульовані корифеями україністики О. Оглоблиним, І. Лисяком-Рудницьким та ін., але до сих пір залишаються розробленими вельми поверхово або не розробленими взагалі. Для дослідників української історії XVIII – XIX ст. такими є проблеми формування модерної української нації, творення єдиного українського територіального масиву та національного господарчого організму, соціальної структури українського суспільства тощо, кожна з яких представляє, по суті, цілий комплекс складних питань, без розв'язання яких неможливе адекватне сприйняття українського історичного процесу. Вирішення даних завдань потребує об'єднання дослідницьких зусиль у напрямку розробки окремих аспектів проблем, здійснення конкретних історичних досліджень, які стануть основою для створення ґрунтовної соціальної історії України. “Тяжке за своїми наслідками розмежування”, що відбулося в дослідженні соціальної історії, між західною та вітчизняною історіографіями ще за радянських часів, повільно починає ліквідовуватися українськими істориками, які намагаються надолужити “відставання”, в першу чергу, в галузі політичної історії, історії культури, суспільної думки тощо.

Початкові кроки на цьому шляху можна зробити в рамках регіональної історії, адже саме регіональний підхід, який був і залишається невід'ємною рисою української історіографії, надає більш широкі можливості для вивчення окремих періодів в історії, що підтверджують новітні історіографічні та методологічні роботи, особливо дніпропетровських дослідників.

Подібний підхід цілком виправданий з огляду на те, що Україна тривалий час являла собою, за висловом О. Оглоблина, “конгломерат кількох відмінних історично-географічних територій, що з них кожна мала власну історичну долю. ” Конкретно-історичні умови розвитку Слобожанщини, Лівобережної, Правобережної, Західної та Південної України позначилися на їх політичному, економічному, культурному, національному, демографічному та соціальному розвитку і обумовили появу низки регіональних відмінностей. Це в повній мірі стосується й соціальних еліт, що очолювали в різні періоди історії регіональні суспільства.

Слід зазначити, що у вітчизняній історіографії проблема вивчення формування та функціонування соціальних еліт традиційно не була пріоритетною. Такі видатні вчені як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, їх учні та послідовники вважали головним суб'єктом історії народ. Відтак вітчизняна еліта в основному привертала увагу науковців в контексті історії соціальних низів.

В радянській історіографії, яка до певної міри наслідувала традиції народницької, історія українських соціальних еліт також не ставала об'єктом спеціальних досліджень. В зарубіжній україністиці переоцінка ролі соціальних еліт в історії України мала місце в концепції В. Липинського, який стверджував, що лише соціальні верхи здатні формулювати стратегічно важливі для нації завдання, вказувати шляхи до їх вирішення. Ідеї В. Липинського справили велике враження і підсилили інтерес дослідників до історії українських соціальних еліт. Серед їх доробку є сенс виділити праці О. Оглоблина, І. Лисяка-Рудницького, З. Когута, Д. Бовуа, Н. Яковенко, С. Білоконя та інших.

В сучасній українській історіографії помітно значне збільшення кількості праць, присвячених панівним верствам України, і зокрема дворянству, але вони переважно спрямовані на вивчення історії суспільної думки, політико-правової, культурної проблематики, ролі еліти в процесах державотворення в межах, в першу чергу, Лівобережної, Слобідської та Правобережної України.

Дворянство Південної України тільки в останні роки стало предметом спеціальних наукових досліджень. Відтак в історіографії майже відсутні розробки, присвячені формуванню регіональної дворянської спільноти. Досі не визначені структуроутворюючі елементи, основні етапи, сутність, складові і т. ін. цього процесу. Тому на початковому етапі даної роботи було побудовано дослідницьку модель, згідно з якою основними складовими формування регіональної соціальної еліти Південної України можна визнати: законодавче оформлення дворянства як елітної групи в межах регіонального суспільства, становлення його станових інституцій, земле- та душеволодіння, участь в управлінні краєм на різних рівнях владних структур, поява корпоративної свідомості. Цей підхід вплинув на формування історіографічної та джерельної бази, дозволив сформувати мету та завдання даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Положення