Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Формування катеринославського та херсонського дворянства в 60-ті рр. XVIII – на початку XIX ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 

тільки норми вироблені та санкціоновані центральним урядом, а й такі, що були породжені місцевою адміністрацією. Їх поява обумовлювалася особистою волею можновладців, а почасти – існуючими традиціями. Нерідко такі правові положення не відповідали діючому імперському законодавству і не доводилися до відома відповідних центральних державних органів влади.

Оскільки південноукраїнська дворянська спільнота була складовою часткою імперської соціальної еліти, на неї розповсюджувалася дія основних прав та привілеїв, що ними наділялося дворянство. В той же час, специфічне становище регіону обумовило появу норм, які відрізнялися від деяких положень дворянського законодавства, що може бути пояснено нагальними потребами внутрішньої та зовнішньої політики Російської імперії. Уряд намагався якомога швидше створити в регіоні потужній прошарок дворян-поміщиків, як соціальної основи дворянської держави. Передусім відмінності проявилися в царині приватного землеволодіння та спрощеної процедури нобілітації.
На відміну від інших регіонів імперії на півдні України власниками землі мали можливість стати не дворяни, що закріплювалося Планом 1764 р. В подальшому це положення підтверджувалося новим планом заселення південного краю, розробленим у 1777 р. Г. О. Потьомкіним. Залюднивши свої дільниці, представники непривілейованих верств населення набували офіцерські чини і відповідно могли ініціювати процес нобілітації, перетворюючись таким чином на дворян. Відтак до лав південноукраїнських землевласників влилася значна кількість представників соціальних низів (купців, дрібних службовців, козаків тощо), а також іммігрантів.
У другій половині XVIII – на початку XIX ст. Південна Україна стала ареною активних нобілітаційних процесів. Підставою для введення в дворянське достоїнство слугували пердусім норми Табелі про ранги та Жалуваної грамоти дворянству. Разом з тим, в регіоні широко використовувалися положення Плану 1764 р. й особиста воля місцевих можновладців.
Аналіз нобілітаційних справ дозволяє виділити наступні етнічні та соціальні групи пошукачів дворянства: росіяни – переважно заможні представники непривілейованих верств суспільства (купці, державні службовці тощо), їх нобілітація відбувалася у більшості випадків на основі положень Плану 1764 р. ; українці – козача старшина з Лівобережної України та запорозька верхівка, балканські іммігранти (серби, болгари, македонці, чорногорці, молдовани, греки та ін.), що служили в поселених полках, дворянський статус ними набувався через вислугу відповідних табельних чинів. Виключення становили молдавани та греки. У своїй більшості вони нобілітовувалися як іноземці шляхетного походження. Дворянами південного краю ставали також грузини, поляки, французи, татари. Всі вони, разом із стародавнім імперським дворянством, утворювали регіональну дворянську спільноту – соціальну еліту Південної України.
До середини 80-х рр. XVIII ст. розбір доказів претендентів на дворянство здійснювався централізовано – в Герольдії. З появою Жалуваної грамоти дворянству ця справа передавалася до компетенції губернських дворянських депутатських зібрань. В Південній Україні було створено спеціальну комісію щодо розгляду дворянства Катеринославського намісництва. Саме її рішеннями було визнано дворянами значну кількість представників непривілейованих верств населення. Нобілітація греків здійснювалася спеціальною комісією, яка почала працювати у 1816 р. на базі Таврійських дворянських депутатських зборів. Нобілітаційний процес в регіоні супроводжувався численними фальсифікаціями до яких вдавалися бажаючі набути дворянського статусу, що неодноразово фіксувалося відповідними урядовими інстанціями.
Юридичне визнання дворянської корпорації Південної України відбувалося в руслі загальноімперського процесу і не мало особливих відмінностей. Вперше дворянство південного краю визнавалося складовою часткою регіонального суспільства у 1766 р., коли відбулися з'їзди та вибори проводирів дворянства до Уложеної Комісії. В 1783 р. на теренах Південної України розповсюджується загальноімперська адміністративна система. В зв'язку з цим у 1784 р. було проведено вибори повітових проводирів дворянства Катеринославського намісництва. У 1785 р. відбулися вибори губернського проводиря дворянства. В подальшому робота дворянських депутатських зборів проходила регулярно.
В цілому можна визначити, що утворення дворянської корпорації на Півдні України відбулося внаслідок цілеспрямованих заходів імперського уряду, який волів мати в регіоні міцний поміщицький прошарок. Попри наявність деяких розбіжностей в сфері станового законодавства, формування дворянської корпорації в регіоні відбувалося в руслі соціальної політики самодержавства.
В третьому розділі -- “Формування поміщицького землеволодіння як економічний чинник генези катеринославського та херсонського дворянства” – приділено увагу обставинам роздач землі в приватну власність, її залюднення, розбудови поміщицьких господарств, динаміці змін в поземельних структурах південного краю.
Витоки поміщицьких господарств в регіоні помітні вже в 50-х рр. XVIII ст. в межах Нової Сербії, Слов'яносербії та Новослобідського козачого полку. Командний склад цих військово-адміністративних формувань досить швидко обзавівся маєтностями, які в майбутньому стали складовими приватного земельного фонду в регіоні. Цілеспрямоване створення поміщицького землеволодіння розпочалося з введенням в дію положень Плану 1764 р., однак проведені в 60-х рр. земельні роздачі не відзначалися масштабністю. Лише після переможного закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр. та ліквідації Запорозької Січі розпочався широкомасштабний процес запровадження на півдні України поміщицького землеволодіння. Вже на початок 80-х рр. близько 80% земельного фонду краю було відведено під цільове призначення. З усіх розданих земель на користь поміщиків припадало майже 58%. На початку 90-х рр. відбулося розширення теренів підросійського Причорномор'я за рахунок приєднання Буго-Дністровського межиріччя, на терени якого поширювалася дія положень Плану 1764 р. В стислі терміни тут було передано в приватну власність 75% землі, в той час як на казенні потреби залишилося всього 25%.
На початку XIX ст. відбулися принципові зміни в політиці уряду щодо розбудови південного краю. Ставку було зроблено на залучення до регіону казенних селян та колоністів. З 1805 р.
Фото Капча