Французький постструктуралізм: критичний аналіз репрезентації

Перший – це 70-80 роки, період знайомства, перших пере-кладів та перших досліджень, які намагались витворити спільну мову для порозуміння між двома наскільки різними філософськими традиціями. Саме в цей період виник інтерес та була створена база для вивчення творчості сучасних французьких філософів. Автори того періоду намагались, переважно, виробити методологію для оцінки постструктуралізму та постмодернізму вцілому з власних позицій. Сюди можна віднести роботи Н. Автономової, Л. Філіпова, М. Рикліна, В. Малахова, Т. Кліменкової та ін.

Другий період – це 90-ті роки, коли були відкинуті офіційні філософські канони та став можливим безпосередній контакт між філософіями та філософами (наприклад, приїзд Ж. Дерріда в Моск-ву в 1990 р.), що спричинило вибух інтересу до сучасної фран-цузької філософії. На сьогоднішній день перекладені на російську мову майже всі значні твори М. Фуко, меншою мірою – Ж. Дельоза та Ж. Дерріда. Роботи, присвячені цим авторам, аналізують пере-важно мовну та літературознавчу проблематику (І. Ільїн, Г. Косіков, О. Ванштейн, Д. Руденко, С. Мегентесов), політологічну та пов'язану з проблемами влади (О. Шевченко, О. Соболь), епістемологічну пробле-матику (В. Малахов, М. Маяцкій) – і це правомірно, оскільки ці проблеми складають позитивний потенціал творчості французьких постструктуралістів.

Аналіз сучасної феноменологічної, психоаналітичної, епістемо-логічної проблематики, яка є важливою складовою постструктуралістських стратегій, представлений в працях відомих українських філософів – Є. Бистрицького, І. Бичка, Б. Головка, С. Кримського, А. Лоя, С. Лук'янця, В. Ляха, М. Поповича, Є. Причепія, О. Соболь, В. Табачковського та ін.

Проте стрижневим, направляючим началом оригінальних постструктуралістських побудов є філософсько-критична проблематика, оскільки спроба побудувати новий спосіб організації тексту, письма, функціонування літератури, нових епістемологічних схем є намаганням побудувати їх на нових філософських засадах. Саме цьому аспекту французького постструктуралізму приділяється, на наш погляд, недостатня увага, за винятком хіба що концепції деконструкції Ж. Дерріда, яка стала сьогодні загальновідомим символом філософської критики, в той час як філософсько-критичний потенціал М. Фуко та Ж. Дельоза, що не конституйований в якомусь певному концепті, залишається погано розробленим.

Актуальність та недостатня розробленість в українській традиції визначили вибір теми дисертаційного дослідження. Обираючи темою дослідження проблему репрезентації дисертант намагався не просто звернутись до стрижневої проблеми, але знайти у філософії постструктуралізму ту точку, в якій постструктуралісти прагнуть не тільки позбутися недоліків минулого, але й піти далі своїх попередників.

Метою дослідження є визначення поняття репрезентації, тра-диційної метафізики та трансцендентальної філософії, виявлення філософських можливостей та обмеженості репрезентативної моде-лі, а, також, нових горизонтів мислення, що відкриваються через подолання метафізики та репрезентації.

Відповідно до мети дослідження були поставлені наступні завдання:

– проаналізувати поняття репрезентації та показати репрезентативний характер класичної метафізики та трансцендентальної філософії;

– проаналізувати прояви репрезентації в різних видах людської діяльності: науці, соціальній практиці, моральних стосунках та ін. ;

– розкрити знакову специфіку репрезентації як подвоєного представлення;

– проаналізувати засадничі концепти репрезентативної моделі, що виступають засобами обмеження того, що може увійти в простір мислення через представлення;

– розглянути концепти відмінності, сингулярності, події, що створюють базу для подолання репрезентативного способу мис-лення;

– визначити способи критики репрезентативного мислення, до яких вдаються М. Фуко, Ж. Дерріда та Ж. Дельоз, з'ясувати засади цієї критики та нові можливості, які вона відкриває для розвитку філософської думки.

Теоретичне значення – в дисертації здійснено цілісний аналіз основоположних концептів філософії французького постструкту-ралізму: тексту, письма, деконструкції, рознесення, сліду, археології та генеалогії, епістеми, дискурсу, диспозитиву, влади-знання, відмін-ності, повторення, трансцендентальності, сингулярності, бажання, шизоаналізу та ін. Аналізуються типи філософської критики та їх евристичні можливості, які використовуються для подолання мета-фізичного, репрезентативного способу мислення. На основі ціліс-ного аналізу феномену французького постструктуралізму, оцінюється його роль в сучасній філософській думці, значення для європейської філософської традиції взагалі та можливість використання його досвіду у вітчизняному філософуванні.

Практичне значення – основні положення дослідження можуть бути використані для підготовки лекційних та семінарських занять при вивченні курсу зарубіжної філософії, в подальших наукових дослідженнях, присвячених структуралістській (постструктуралістській) проблематиці та її представникам, матер'яли дисертації – для складання словника історичної філософської термінології.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у вияв-ленні критичної проблематики французького постструктуралізму, що дає змогу адекватно зрозуміти позитивний потенціал цього нап-рямку та оцінити його як цілісну філософську доктрину.

Основні елементи наукової новизни дослідження конкретизуються в положеннях, що виносяться на захист:

– з'ясовано, що специфіка критики французьким постструк-туралізмом класичної філософії (що розуміється Дерріда, Дельозом та Фуко як давня університетська традиція, позначена іменами Пла-тона, Арістотеля, Декарта, Канта, Гегеля, Гуссерля) полягає у вияв-ленні її репрезентативного підгрунтя. Репрезентація носить концеп-туальний характер і є таким способом організації мислення, коли будь-який його продукт виступає результатом процедури логічного опосередкування через співвіднесення з підставою-ідентичністю. Підставою може бути ідентичність платонівської ідеї-як-моделі, до-вершеність і незмінність Божественного буття, суб'єктивна іден-тичність декартівського, кантівського або гусерлівського типу.

– Виявлено, що специфіка репрезентативного способу мис-лення визначається системою обмежень. Все, що включається в простір репрезентації, відповідає чотирьом основним вимогам: іден-тичності в концепті, аналогії в судженні, опозиції в предикаті та схожості