Французький постструктуралізм: критичний аналіз репрезентації

– Обгрунтовано, що теоретичним уособленням репрезентації в філософії для французького постструктуралізму виступають традиційна метафізика, трансцендентальна філософія та психоаналіз. Основні проблеми, з якими стикаються ці напрямки (напр., cogito та немислимого, ratio та трансцендентального обмеження, логічного кола в обгрунтуванні, неможливості вилікувати безумство і т. ін.) виникають внаслідок репрезентативних обмежень думки. Дослідження французьких постструктуралістів дозволяють виявити репрезентативну зумовленість не тільки певних філософських напрямків, але й новоєвропейських наук та соціальних практик.

– Обгрунтовано, що стратегія французького постструктуралізму полягає в подоланні обмеженості репрезентативної думки. При цьому Дерріда, Дельоз та Фуко спираються на традицію плюральності мислення, представлену стоїками, Спінозою, Ніцше, К'єркегором, Бахтіним, а також, досвідом сучасної світової літератури. Ці зусилля мають на меті створення нового, недогматичного образу думки, що не протистоїть життю, як споглядання-дії, не локалізується в формах теоретичних побудов науки, філософії та моралі і не підкоряється жодній формі суб'єктивної ідентичності – cogito, ratio або самосвідомості. Така думка, залишаючись раціональною, стає відкритою для «гранічних» досвідів безумства, смерті та бажання і здатною помислити власну історію. Концепти змісту та події Дельоза, генеалогії думки Фуко та деконструкції Дерріда підсумовують пошуки французького постструктуралізму в цьому напрямку.

– Обгрунтовано, що критика французьким постструктуралізмом репрезентативного способу мислення є здійсненням проекту іманентної критики думки, але ця критика постає як опозиція трансцендентальній та іманентній критиці Канта та Гегеля. Підставою цієї опозиції виступає різниця в розумінні поняття трансцендентального та природи думки в класичній філософії і у французькому постструктуралізмі. Відмінність розглядається Фуко та Дельозом як принцип трансцендентальності та рушійна сила думки, що не зводиться більше до духу або розуму. Критика репрезентації з позиції філософії відмінності, що наслідує ніцшеанську генеалогію, дозволяє думці звернутись до своїх історичних та, водночас, трансцендентальних витоків.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є основні принципи історико-філософського аналізу: 1) комплексність підходів; 2) повнота дослідження; 3) аналіз витоків та генези проблем; 4) порівняльний аналіз ідей провідних філософів-постструктуралістів; 5) аналіз динаміки змін етапів творчості досліджуваних мислителів; 6) аналіз взаємних впливів та рецепцій інших філософських вчень. Ці принципи історико-філософського дослідження дозволили виявити стрижневу філософсько-критичну проблематику у французькому постструктуралізмі, яка задає умови для трансформації проблем мови, письма, історії та влади в новому, нетрадиційному вимірі.

В роботі з текстами загальнометодологічну основу складали надбання герменевтичного, феноменологічного та системно-структурного методів.

Апробація дослідження. Головні напрямки дисертаційного дослідження, його концептуальні ідеї та положення були предметом обговорення на засіданні кафедри історії філософії та на науково-теоретичних семінарах для аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Робились доповіді на днях науки філософського факультету Київського університету 1993, 1994 рр. та на днях науки Національного університету «Києво-Могилянська академія» 1999 р.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів та висновків. Перший розділ містить два параграфи, другий та третій – по три параграфи. Логічна структура роботи визначається порядком вирішення поставлених завдань. Перший розділ розкриває генезу постструктуралістської проблематики, показує її історичну та культурно-філософську зумовленість; другий розділ присвячений виявленню критичного підгрунтя французького постструктуралізму, сформованого імпліцитним зв'язком останнього з тим, чому він себе протиставляє; третій розділ аналізує зумовленість позитивної постструктуралістської проблематики критичними трансформаціями, здійсненими на тілі класичної метафізики, трансцендентальної філософії та психоаналізу.

 

 

У вступі ставиться проблема дослідження, визначається його предмет, мета, завдання і методологія, обгрунтовується актуальність та теоретичне значення теми дисертації.

В першому розділі «Французький постструктуралізм: причини виникнення та загальна проблематика», який композиційно складається з двох параграфів, аналізується проблема співвідношення структуралізму та постструктуралізму з точки зору тих типів мислення, які вони уособлюють, і дається визначення постструктуралізмові як самокритики структуралізму. Можливість жорсткого розмежування структуралізму і постструктуралізму, модерну та постмодерну видається доволі проблематичною: постструктуралізм, постмодерн може визначатись лише типологічно, лише в своєму загальному вигляді як спроба вирішення проблем, що завели Модерн (структуралізм) в глухий кут, як намагання подолання того типу мислення, що зумовлює постановку цих проблем, а не як дещо принципово нове, що заперечує та відкидає весь попередній культурно-філософський досвід. На думку дисертанта, постструктуралізм треба оцінювати саме за результатом трансформацій традиційного для філософії способу мислення, з точки зору того, чи можна мислити по-старому після зсувів, здійснених постструктуралізмом на проблемному полі класичної філософії. Так, ствердження Ж. Дерріда проблем мови та письма як предметів філософського мислення є відповіддю постструктуралізму на поставлену трансцендентальною філософією проблему про можливість раціональності та її історії; аналіз М. Фуко владного характеру знання є результатом інфляції концепції помилки в класичній метафізиці та неможливості вирішення в рамках філософії суб'єкту проблем несвідомого, історії думки, а також здійснення радикальної філософської критики; дельозівське конституювання трансцендентального простору без трансцендентального суб'єкту є, на наш погляд, досить успішним продовженням феноменологічних пошуків Гуссерля та критичних зусиль Хайдеггера і Ніцше. Таким чином, як підкреслюється в дисертації, зрозуміти оригінальні концепти постструктуралізму та його іноді екзотичні побудови можна,