Головна функція економіки

державно-регулятивну (законодавче забезпечення ринкових відносин, біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система тощо) ;

науково-дослідне та інформаційне забезпечення (інституції з вивчення ринкових проблем, консалтингові компанії, інформаційні центри та агентства, рекламні агентства, юридичні контори, спеціальні навчальні заклади та ін.).

Ринкова інфраструктура виконує дуже важливі функції. Вона опосередковує і полегшує товарообмінні операції, забезпечує їхній фінансовий і юридичний контроль. Вона вловлює інформацію (сигнали), які йдуть від споживачів і попиту/ та передає їх через свої засоби до виробників, зв'язуючи виробництво і споживання в єдиний комплекс. Цим інфраструктура сприяє підвищенню ефективності ринкового механізму і ринкової економіки загалом.

Кожному із ринків притаманна своя система елементів інфраструктури, хоча є елементи, які обслуговують усю систему ринків. Один з найважливіших – біржі.

 

 

У сучасних умовах не існує «чистих» моделей організації економіки. Будучи автоматичним регулятором господарського життя, ринок має і негативні сторони. Виникає велика і найчастіше залежна не від ефективності господарської діяльності, а від випадкових обставин диференціація доходів. Забезпечуючи тимчасову вигоду, ринок не дозволяє правильно оцінити довгострокові проекти, пов'язані із соціальним забезпеченням населення, використанням невідтворених природних багатств тощо. Це відноситься і до організації фундаментальних наукових досліджень (наприклад, в галузі теоретичної фізики). Ринкові системи розвиваються циклічно: роки росту змінюються роками застою чи спаду. Безробіття, ріст цін, спекуляція цінними паперами теж виникають на ґрунті вільного ринку. Звести до мінімуму негативні наслідки ринкових форм господарювання – завдання державного регулювання.

Ринок у наш час не є єдиним регулятором економічного життя. На економічні відносини впливає держава, використовуючи законодавство і економічні методи. Правове регулювання спрямоване на упорядкування ринкових відносин. Особливе місце займає анти монопольне законодавство, ціль якого – обмежити на ринку диктат монополістичних об'єднань.

Один з важелів регулювання економіки – державні замовлення, закупівлі тих чи інших товарів (насамперед, військового призначення), які дозволяють збільшити попит, тобто розширити внутрішній ринок.

Найважливішим важелем є фінансово-економічне регулювання у формі податків. Держава збільшує чи зменшує ставки податків з населення і з підприємців. Таким чином, вона сприяє розширенню виробництва або гальмує його, стимулює або скорочує попит. За рахунок частини зібраних податків держава надає субсидії підприємцям, заохочуючи виробництво в тих чи інших галузях.

Серед основних важелів впливу на ринок варто назвати кредитно-грошову систему. Держава забезпечує економіку грошима і контролює їхній обіг з метою підтримки економічної стабільності (детальніше про це ви довідаєтеся з наступного параграфа).

Товаровиробники у певних ситуаціях (наприклад, коли необхідно вкласти засоби в технічне переоснащення виробництва або коли попередня партія товару не продана і виторг не надійшов) мають потребу в тому, щоб позичити гроші. їх дають у борг на короткий або тривалий термін (кредит) банки. При цьому гроші повинні бути повернені банку в сумі, на кілька відсотків перевищуючу суму, узяту в борг. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, державний банк обмежує або розширює можливості одержання кредиту. А це, у свою чергу, впливає на можливості розширення виробництва тих чи інших товарів.

Вплив держави на ринок здійснюється і за допомогою економічного програмування. Державні програми або плани в ринковій економіці роблять на неї великий вилив, хоча не є обов'язковими для приватних товаровиробників. Державні органи розробляють програми і прогнози на кілька років, аналізують варіанти рівноваги між виробництвом і споживанням, між різними галузями виробництва. На цій основі даються рекомендації товаровиробникам, приймаються рішення про пільгові кредити і субсидії й інші міри активізації підприємницької діяльності. Із середини XX ст. таке «непряме планування» ринкової економіки затвердилося у всіх розвинутих країнах Заходу.

За рахунок держави здійснюються наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, що частково рятує підприємців від відповідних витрат і тим самим стимулює виробництво певних видів продукції.

 

 

Попит – це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на прид-бання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит ві-дображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Разом з цими узагальненими визначеннями попит характеризується рядом властивостей і кількісних параметрів, з яких перш за все слід виділити об'єм або величину попиту. З позицій кількісного виміру попит на товар, розуміється як об'єм попиту, означає кількість даного товару, яку покупці (споживачі) бажають, готові і мають грошову можливість придбати за деякий період за певними цінами. Іншими словами – попит як об'ємний показник характеризує кількість продукту, яку покупці здатні, мають намір, будуть, купувати по різних можливих цінах. Але окрім ціни на величину попиту впливає і ряд інших чинників, які іноді називають неціновими. Це перш за все споживчі смаки, мода, величина доходів, величина цін на інші товари, можливість заміщення даного товару іншими.

Закон попиту – величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини