Ґрунтознавство

Склад і властивості сірих лісових ґрунтів

Механічний та мінералогічний склад. Верхні горизонти збіднілі на мулисту фракцію, що пов’язано з поцесами опідзолення та лесиважу. Мінералогічний склад мулистої фракції представлений аморфними сполуками SiO2, R2O3 та глинистими мінералами (гідрослюдами, вермикулітом, монтморилонітом, хлоритом).

Хімічний склад та фізико-хімічні властивості. Верхні горизонти збіднілі на півтораоксиди, але збагачені кремнійкислотою. Вміст гумусу коливається від 3-4 до 6-8% (сірі лісові) і від 3, 5-4 до 8-9% (темно-сірі). У складі гумусу гумінові кислоти переважають над фульвовими. Підтип сірі лісові ґрунти характеризується кислою реакцією. Ємність поглинання коливається в межах 18-30 м-екв.

Більш сприятливі фізико-хімічні властивості у темно-сірих ґрунтів. Ємність поглинання – до 45 м-екв. Вони мають вищу насиченість основами (V=80-90%). Реакція витяжки частіше всього слабокисла.

Фізичні та водно-фізичні властивості. Щільність твердої фази ґрунтів зростає вниз по профілю. Характеризується високою щільністю ілювіальних горизонтів. Загальна пористість змінюється від 50-60% у верхніх горизонтах до 40-45% в ілювіальних і породах. Темно-сірі ґрунти характеризуються більшою вологоємністю та більшим вмістом доступної для рослин вологи.

Займає близько 23млн. га (38% території). Ґрунтовий покрив відносно однорідний і педставлений головним чином чорноземами. За ґрунтовокліматичними умовами Степ підрозділяється на 2 підзони – північну і південну, а також на дві фації – теплу субконтинентальну південноєвропейську та помірно теплу континентальну східноєвропейську. До першої фації належать Задністров’я і південний степ Кримської області, до другої – решта території. В структурі ґрунтового покриву (у% від площі ріллі в зоні) чорноземи звичайні займають – 64, чорноземи південні – 23, чорноземи на нелесових породах – 6, лучно-чорноземні, лучні ґрунти та їх солонцюваті види – 6.

Умови ґрунтоутворення чорноземних ґрунтів

Клімат. Характеризується теплим літом та помірно холодною зимою. По мірі просування з заходу на схід зростає континентальність клімату. Більш м’який клімат в лісостепу. Кількість опадів зменшується з півночі на південь. Характеризується недостатнім зволоженням.

Рельєф. Територія переважно рівнинна або слабохвиляста, в різній мірі розчленована річковими долинами та байрако-балковою сіткою. Серед плоских вододілів часто зустрічаються усілякі зниження.

Ґрунтоутворюючі породи. Основні породи – леси та лесовидні суглинки різного механічного складу (від легких до важких суглинків). Особливість ґрунтоутворюючих порід – їх карбонатність.

Рослинність. Лісові ділянки розташовані по вододілах, балках, річковим терасам і представлені широколистними породами (дубом). На піщаних терасах зустрічаються соснові бори. Рослинність лучних степів представляють ковил, типчак, степові вівси, келерія, шалфей, лядвенець, дзвоник. Рослинність степової зони представляє собою різнотравно-ковильні та типчаково-ковильні степи. В нинішній час основні масиви чорноземів розорані. Природна рослинність збереглася тільки на окремих ділянках.

Чорноземні ґрунти розвиваються під степовою і різнотравно-степовою трав’янистою рослинністю. Особливість біологічного круговороту під трав’яними сполученнями чорноземів заключається в тому, що гідротермічні умови зони сприяють розкладу багатого на основи та азот опаду по типу гуміфікації з виникненням складних висококонденсованих перегнійних сполук типу гумінових кислот, закріпленню яких в ґрунті сприяє безперервне утворення в середовищі біогенного кальцію і формування карбонатного ілювіального горизонту.

В нинішній час прийнятий слідуючий розподіл чорноземів на підтипи і роди (табл. 12. 1).

Нижче дається опис основних родів чорноземів.

Звичайні – виділяються в усих підтипах; ознаки і властивості відповідають основним характеристикам підтипу.

Слабо диференційовані – розвинені на супіщаних та піщаних породах, типові ознаки чорноземів виражені слабо.

Глибокоскипаючі – скипають більш глибоко у зв’язку з більш вираженим промивним режимом за рахунок полегшенного механічного складу або умов рельєфу. Вирізняються серед типових, звичайних і південних чорноземів.

Безкарбонатні – розвинені на породах, бідних на силікатний кальцій, скипання і виділення карбонатів відсутні; зустрічаються серед типових, вилужених і опідзолених підтипів.

Карбонатні – характеризуються скипанням по усьому профілю. Серед вилужених і опідзолених не вирізняються.

Солонцюваті – в межах гумусового шару мають ущільнений солонцюватий горизонт з вмістом обмінного натрію більше 5% ; вирізняють серед звичайних і південних чорноземів.

Осолоділі – характеризуються наявністю білястої присипки в гумусовому шарі, патьочністю гумусового забарвлення; розповсюджені серед типових, звичайних і південних чорноземів.

Глибинно-глеєваті – розвинені на двочленних і складних породах, а також в умовах тривалого збереження глибинної зимової мерзлоти.

Злиті – розвинені на мулово – глинистих породах в теплих фаціях. характеризуються високою щільністю (злитістю) горизонту В. Вирізняються серед чорноземів лісостепу.

Неповністю розвинені – мають слаборозвинений (неповний) профіль у зв’язку з їх молодістю або формуванням на сильноскелетних або щебнистих породах.

На види всі чорноземи діляться за слідуючими ознаками:

• за потужністю гумусового шару – надпотужні (>120 см), потужні (120 -80 см), середньопотужні (80 – 40 см), малопотужні і дуже малопотужні (<25 см) ;
• за вмістом гумусу – тучні (> 9%), середньогумусові (9 – 6%), малогумусові (6 -4%) і слабогумусові (<4%).

Крім того, чорноземи ділять на види по мірі вираження супровідного процесу (слабо-, середньо-, сильновилужені; слабо-, середньо-, сильносолонцюваті і т. д.).

Зона