Ґрунтознавство

Чорноземи опідзолені. У гумусовому шарі мають залишкові ознаки впливу підзолистого процесу у виді білястої присипки (відмінна морфологічна ознака підтипу). Гумусовий профіль сірого, рідше темно-сірого забарвлення в горизонті А і помітно світліший в горизонті В1. Біляста присипка знаходиться в горизонті В1, але при сильній опідзоленості білястий наліт буває і в горизонті А.

Карбонати залягають на глибині 1, 3 – 1, 5 м.

Розподіляються на роди: звичайні, слабо диференційовані, злиті, безкарбонатні. При класифікації на види підрозділяються і по мірі опідзоленності на слабоопідзолені та середньоопідзолені.

Чорноземи вилужені. Горизонт А темно-сірого або чорного забарвлення, пухкого складу. Потужність від 30-35 до 40-45 см. Нижня межа горизонту В1 залягає в середньому на глибині 70-80 см, але іноді може проходити і нижче (90-100 см).

Характерна особливість – наявність під горизонтом В1 вилуженого від карбонатів горизонту В2. Цей горизонт має буровате забарвлення, гумусові затьоки. Перехід до слідуючого горизонту ВС або С – звичайно чіткий, і межа вирізняється по скупченню карбонатів у виді вапнякової плісняви, прожилок.

Основні роди – звичайні, слабо диференційовані, безкарбонатні, глибинно-глейові, злиті.

На види розподіляються також і по мірі вилуженості (слабо-, середньо- і сильновилужені).

Розподіл вилужених чорноземів пов’язаний з умовами рельєфу і механічним складом порід.

Чорноземи типові. Мають глибокий гумусовий профіль (90-120 см і більше) і містять карбонати в гумусовому шарі у виді міцелію або вапнякових трубочок. Карбонати з’являються частіше з глибини 60-70 см. Нижче горизонту А вирізняються два перехідних по гумусовому забарвленню горизонти АВ1 і В1. Горизонт АВ1 темно-сірий з слабим буроватим відтінком донизу, а В1 відрізняється чітким бурим відтінком. В горизонті В1 видно вицвіти карбонатів. Горизонт В2 (ВС) і порода містять карбонати у формі міцелію, вапнякових трубочок.

Розподіляються на роди: звичайні, безкарбонатні, глибокоскипаючі, карбонатні, осолоділі.

Чорноземи звичайні. Горизонт А темно-сірий або чорний, потужністю 30-40 см. Поступово переходить в горизонт В1 – темно-сірий з ясним буроватим відтінком. Частіше всього потужність гумусового шару складає 65-80 см.

Нижче залягає горизонт гумусових затьоків В2, який часто співпадає з карбонатним ілювіальним горизонтом або дуже швидко переходить в нього (Вк). Карбонати у формі білозірки. Це відмінна ознака підтипу. Ділиться на роди: звичайні карбонатні, солонцюваті, глибокоскипаючі, слабо диференційовані і осолоділі.

Чорноземи південні. Горизонт А потужністю 25-40 см має темно-сіре або темно-буре забарвлення. Горизонт В1 характеризується ясним коричнево-бурим забарвленням. Загальна потужність гумусового шару 45-60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті звичайно чітко виражена білозірка. Лінія скипання розташована в нижній частині горизонту В1 або на межі гумусового шару.

В нижніх горизонтах на глибині 1, 5-2 м і глибше часто містять гіпс у виді дрібних кристалів, іноді на цій глибині спостерігається підвищений вміст легкорозчинних солей.

Підрозділяються на слідуючі роди: звичайні, солонцюваті, карбонатні, глибокоскипаючі, слабо диференційовані та осолоділі.

Механічний та мінералогічний склад. Досить різноманітні за механічним складом (від супіщаних до глинистих різновидів), що визначається складом ґрунтоутворюючих порід. Загальна особливість – відсутність помітних змін механічного складу в прцесі ґрунтоутворення. В мінералогічному складі переважають первинні мінерали. З вторинних зустрічаються мінерали монтморилонітової та гідрослюдної груп. Високодисперсні мінерали розподілені по профілю рівномірно.

Хімічний склад. Чорноземи багаті на гумус, характерні особливості: акумуляція в гумусовому профілі елементів живлення (N, P, K, S, мікроелементи), відносна однорідність валового складу по профілю, ілювіальний характер розподілення карбонатів і вилуженість ґрунтів від легкорозчинних солей.

Гумус відрізняється переважанням гумінових кислот (Сгк: Сфк >1, 5), домінуванням фракцій, з'єднанних з кальцієм.

Валовий вміст кремнійкислоти і півтораоксидів рівномірно по профілю. Розподіл карбонатів носить ілювіальний характер.

Фізико – хімічні властивості. Характеризуються високою ємністю поглинання (30-70 м-екв), насиченістю поглинаючого комплексу основами, близькою до нейтральної реакції верхніх горизонтів і високою буферністю. У складі обмінних катіонів переважає кальцій.

Фізичні і водно – фізичні властивості. Характеризуються сприятливими фізичними і водно – фізичними властивостями: пухким складом в гумусовому шарі, високою вологоємністю і хорошою водопроникністю.

Серед чорноземних ґрунтів у кожній підзоні розвинені їх напівгідроморфні аналоги – лучно-чорноземні ґрунти. Вони формуються в умовах підвищенного зволоження за рахунок тимчасового скупчення вод поверхневого стоку при глибоких ґрунтових водах (лучновато-чорноземні ґрунти або за рахунок відносно неглибоких ґрунтових вод (лучно-чорноземні ґрунти).

Профіль морфологічно близький до профілю чорноземів. Проте є ряд особливостей: більш інтенсивне (звичайно чорне) забарвлення верхнього гумусового горизонту, розтягнення гумусового шару та глеєватість нижніх горизонтів. Профіль ділиться на слідуючі горизонти: А1 (Аn), В1, В2, С.

Тип лучно-чорноземних ґрунтів ділиться на 2 підтипи: лучновато-чорноземні та лучно-чорноземні. Кожний з підтипів ділитьсч на роди: звичайні, опідзолені, вилужені, солонцюваті, солончакуваті, осолоділі, карбонатні.

Розподіл на види в межах роду пов'язаний з мірою вираженості родових ознак, з потужністю гумусового горизонту і гумусністю.

Близько 3% території країни. В ґрунтовому покриві її темно-каштанові солонцюваті ґрунти займають 78% орних земель усієї зони, каштанові солонцюваті – 14%, решта – лучно-каштанові солонцюваті, а також комплекс подових ґрунтів, солонців та ін.