Художній дискурс в історії французької мови та культури 9 -18 ст.

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

На правах рукопису

 

УДК 804. 02: 800. 853

 

БУРБЕЛО Валентина Броніславівна

 

 

Спеціальність 10. 02. 05 – романські мови

 

 

КИЇВ – 1999

 

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: МІНКІН Лев Михайлович, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри романської філології Харківського державного педагогічного університету імені Г. Сковороди ПОМІРКО Роман Семенович, доктор філологічних наук, професор, декан факультету іноземних мов Львівського державного університету імені Івана Франка; ГЕТЬМАН Зоя Олексіївна, доктор філологічних наук, в. о. професора кафедри теорії та практики перекладу романських мов Київського університету імені Тараса Шевченка. 

Захист відбудеться 23 вересня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 001. 11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, Київ, бульвар Шевченка, 14, актовий зал. 

 

 

Один із головних напрямків сучасних мовознавчих досліджень представлений розробкою цілісної концепції мовленнєвої діяльності, яка була започаткована В. фон Гумбольдтом, включає пошук мовно-філософських, культурологічних, соціальних та психофізіологічних засад мовлення, його комунікативних, прагматичних, семіотичних, стилістичних аспектів на основі новітніх досягнень філологічних і суміжних дисциплін. Його розвиток зумовив формування нової концепції мови як необхідної культурної складової життєдіяльності людського суспільства, джерелами якої є давні синкретичні мовознавчі концепції, і появу нових напрямків лінгвістичних досліджень: комунікативної та функціональної лінгвістики, прагматики, оновленої риторики, лінгвістики тексту, теорії дискурсу. У цьому філологічному руслі проблеми породження дискурсу, будови тексту, передусім художнього, представлено лінгвістикою тексту і лінгвостилістикою, які беруть свій початок у працях О. Потебні, О. Веселовського, М. Бахтіна, Р. Якобсона та ін. 

Актуальність теми дисертації зумовлено її основною проблематикою, яка відповідає сучасним вимогам мовознавства щодо пріоритетного розвитку системно-функціонального пошуку. Саме в цьому напрямку проводиться дослідження загальних закономірностей мовленнєвого функціонування, а також визначення на цих засадах типологічних ознак художнього дискурсу та особливостей його розвитку в мовно-культурній перспективі. Виділення художнього дискурсу як основного об’єкта дослідження зумовлено значним науковим інтересом, який представляють поетична функція мови, а також дискурс як нова галузь сучасного філологічного пошуку. Цілісний підхід до вивчення мовленнєвої діяльності та художнього дискурсу базується на застосуванні актуального в сучасному мовознавстві методологічного принципу моделювання, що дозволяє визначити основні лінгвопоетичні і діахронічні параметри досліджуваних явищ, а також принципи їх взаємодії. 

Наукова новизна дисертації полягає в розробці цілісної концепції художнього дискурсу на засадах теорії мовленнєвої діяльності та її культурного виміру. Вивчення нового в сучасній філології рівня дискурсу на основі аналізу комплексу мовних і немовних чинників, які зумовлюють його формування та функціонування, залишається ще малорозробленою галуззю. «Недосліджене поле пошуку, – зауважує Ц. Тодоров, – безжально розділене зараз між ученими-семантиками і літературознавцями, соціо- та етно-лінгвістами, філософами мови і психологами, настійно вимагає свого визнання: там поетика поступиться місцем теорії дискурсу й аналізу його жанрів». Спроби системного пошуку в цій галузі зосереджувалися на проблемах становлення і розвитку французької літературної мови на протязі всієї її історії і були нечисленними. Серед них слід зазначити передусім праці К. Фосслера та А. Франсуа. Вперше розробляється також системно-функціональна модель дискурсу, яка дозволяє представити процес і механізми дискурсивного утворення і функціонування в їхній цілісності, і відповідна методика комплексного аналізу. 

Теоретична значущість дослідження визначається внеском до романського мовознавства, зокрема до історії французької мови, стилістики, лінгвостилістики нових положень концепції культурно-мовленнєвої діяльності і теорії художнього дискурсу. На цих засадах розробляються також теоретичні положення таких нових філологічних дисциплін, як історична стилістика та лінгвопоетика. Сутність та принципи дії поетичної функції у взаємодії з іншими мовними функціями, її становлення і розвиток в історії французької мови та культури визначаються на основі розробки нового в теорії дискурсу поняття валоризації. Концептуальна основа даної роботи, комплексна пошукова методика, зокрема методологія системно-функціонального моделювання художнього дискурсу, результати проведеного дослідження можуть бути використані у подальших теоретичних розробках даної проблематики. 

Мета та основні завдання дослідження. Дане дослідження має на меті визначення типологічних засад мовлення і закономірностей мовленнєвої діяльності у найвищому їх прояві – художньому дискурсі і виходить із широкої мовно-культурної концепції мовленнєвої діяльності. У рамках цієї концепції літературний стиль, художній твір є утвореннями вищого порядку, які відбивають і різною мірою опосередковують основні культурні домінанти та види мовлення даного періоду, його функціональні стилі та мовленнєві жанри. Основними завданнями роботи є: 

визначення основних концептуальних засад теорії художнього дискурсу; 

розробка лінгвопоетичних і діахронічних параметрів системно-функціональної моделі художнього дискурсу; 

типологізація основних закономірностей розвитку художнього дискурсу і поетичної функції в період 9-18 ст. 

Предметом дослідження є типологічні ознаки та закономірності функціонування французького художнього дискурсу в діахронічній перспективі 9-18 ст. Поєднання синхронічного і діахронічного ракурсів дослідження виходить із положень сучасного мовознавства про взаємозалежність і взаємодію синхронної статики і динаміки розвитку мовленнєвих явищ. Вибір хронологічних рамок 9-18 ст. обгрунтовано спільністю розвитку основної аксіологічної моделі,