Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

 

 

Вступ

РОЗДІЛ І. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Суть та структура інноваційної діяльності підприємства

1.2. Етапи та принципи інноваційної діяльності підприємства

1.3. Правове забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності в Україні

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Аналіз інноваційної діяльності підприємства

2.2. Сучасні підходи до визначення інноваційної діяльності підприємства

2.3. Фінансування інноваційної діяльності в Україні та закордоном

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОКРАЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Проблеми розвитку інноваційної діяльності підприємств в Україні

3.2. Інноваційна діяльність підприємств в Україні: шляхи підвищення ефективності

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Економіка України далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Ринкові умови господарювання, з їх тенденцією до швидких змін, створюють для більшості підприємств конкурентне середовище, що спонукає їх до формування конкурентних переваг. Конкурентні переваги можуть бути створені як у сфері виробництва товарів, так і у сфері їх просування на ринок. Як правило, вони формуються на базі інноваційної діяльності, що вважається основою успішного функціонування підприємства на ринку. Але для досягнення успіху в інноваційній діяльності підприємству необхідно чітко визначити та врахувати її принципи, алгоритм поетапної реалізації інноваційних заходів та бачити перспективи розвитку.

Вибраний підприємством шлях інноваційного розвитку потребує постійного моніторингу рівня досягнення запланованих цілей та оцінювання ефективності прийнятих рішень. Сьогодні не достатньо володіти інформацією про показники прибутковості, розраховані на основі даних фінансової звітності. Для втілення у життя концепції інноваційного розвитку підприємству необхідні інші орієнтири, які б торкались усіх напрямків роботи, що пов'язана із формуванням і прийняттям інноваційних рішень, з врахуванням різних чинників, що впливають на цей процес.

Очевидним і зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльності головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти функціонування інноваційної діяльності.

Об’єктом дослідження виступає інноваційна інфраструктура.

Метою дослідження є розкриття суті становлення та розвитку інноваційної інфраструктури, її впливу на інноваційну діяльність підприємств, а також законодавчого забезпечення інноваційної діяльності.

Для досягнення визначеної мети використано як комплекс загальнонаукових методів (методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, порівняльного аналізу, типологізації та систематизації), так і методологічні положення структурно-функціонального, діяльнісно-структурного та системного підходів.

 

 

 

Економічна система України традиційно базується на комплексі галузей матеріального виробництва, тому економічний розвиток країни має ґрунтуватися головним чином на виробництві продукції, що є конкурентоспроможною на національному та міжнародних ринках. Таке виробництво у сучасній економці базується на процесі постійного створення та впровадження інновацій.

Цей процес пов'язаний з використанням значної кількості людських та матеріальних ресурсів, що є суттєвою перепоною на інноваційному шляху українських підприємств. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває раціональне використання цих ресурсів за рахунок, головним чином, більш ефективної організації інноваційного процесу.

Вивчення теоретичних підходів до визначення категорії «організаційне забезпечення» дає можливість виділити три основні підходи: структурний, нормативний та процес ний [3].

Структурний і нормативний підходи є втіленням набутого підприємством

досвіду, їх цінність з цієї точки зору полягає у здатності запобігати повторенню помилок, але їх застосування в сучасному мінливому середовищі ускладнено саме цим ретроспективним характером. Сьогодні коли підприємство змушене весь час освоювати нові для себе ринки, товари, технології, види сервісу, щоб не втрачати завойованих позицій, часто можна спиратися лише на схожий досвід інших компаній, які проте діяли в інших умовах та за іншої системи обмежень.

Процесний підхід має досить загальний характер і слабкість його полягає у неможливості передбачувати деталі: у кожній конкретній ситуації рішення залежить від відповідальної особи, яка знаходиться у типових для цього підприємства умовах.

Ефективність перебігу процесу можна забезпечити за рахунок ретельного відбору та постійного вдосконалення персоналу, створення середовища, яке б підтримувало інноваційну діяльність При цьому основним орієнтиром для прийняття рішення є кінцева мета, тому визначення мети діяльності та її усвідомлення всіма учасниками процесу є принциповим для цього підходу.

Жоден з наведених підходів не охоплює всього спектру процесів і явищ, що мають на меті забезпечення нормального функціонування підприємства в сучасних умовах [7]. Тому доцільно об’єднати досягнення цих підходів в рамках комплексного структурно-процесного підходу.

Тоді організаційне забезпечення визначається як комплекс структур і правил, які створюють умови для нормального протікання тих чи інших процесів, реалізації планів, підтримки функціонування системи на необхідному рівні за рахунок забезпечення необхідними ресурсами,