Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

Незважаючи на такі чималі числа, основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств – 63, 9% загального обсягу витрат (порівнюючи з 2011р – 52, 9%). Кредити склали 21, 0% (38, 3%), фінансова підтримка держави – 2, 2% (3, 7%), кошти вітчизняних інвесторів – 1, 3% (0, 3%), іноземних інвесторів – 8, 7% (0, 4%).

На технологічні інновації підприємства витратили 11, 5 млрд. грн. Близько 70% коштів було вкладено у придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, 8, 4% – на внутрішні і 2% – на зовнішні науково-дослідні розробки, ще 0, 4% – на придбання інших зовнішніх знань.

Необхідно розробити заходи щодо стимулювання залучення коштів фінансових установ для активізації інноваційної діяльності промислових підприємств. Але це можливо лише при стабілізації фінансових показників підприємства, збільшення обсягу продажу інноваційної продукції та рентабельності [12].

Проаналізувавши дані іншого міжнародного рейтингу, а саме Всесвітнього економічного форуму в Давосі, Україна належить до держав із середнім рівнем інноваційності (79 місце за фактором інноваційності та досвідченості бізнесу, за підсумками 2012 року). Незважаючи на такі високі показники, як наявність кваліфікованих кадрів, патентної активності, наукової інфраструктури, залучення компаній до інноваційних процесів, конкурентоспроможність на внутрішньому ринку мало сприяють перетворенню інновацій на масові та доступності кожному. Хоча суспільство і має значний інноваційний, творчий, інтелектуальний потенціал, це немає значного впливу на економіку та розвиток у даній сфері. І економічний розвиток продовжує здійснюватись за інерційним сценарієм відповідно до екстенсивної моделі.

Реалізація напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні та залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

 

 

Інноваційні процеси в Україні не набули вагомих масштабів. За даними Держкомстату України наукоємність промислового виробництва України не перевищує 0, 3%, що на порядок менше світового рівня. За обсягами випуску промислової продукції питома вага продукції п'ятого технологічного укладу складає лише 4%.

Факторами, що перш за все перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності, є: нестача власних коштів (80, 1% обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55, 5%), недостатня фінансова підтримка держави (53, 7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38, 7%), відсутність коштів у замовників (33, 3%). Також заважала недосконалість законодавчої бази (40, 4%), відсутність попиту на продукцію (16%), відсутність кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19, 7%), нестача інформації про ринки збуту (17, 4%), нестача інформації про нові технології.

Зазначений стан є наслідком відсутності стратегії переходу України до формування національної інноваційної системи, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів державної влади [6].

Протягом 90-х років XX століття були значно послаблені інститути перспективного та поточного планування, система загальної обов'язкової стандартизації продукції та технології, система акумулювання результатів НДДКР у державних та галузевих інформаційних центрах, що негативно позначилося на формуванні інноваційної моделі розвитку економіки держави.

Значна кількість затверджених науково-технічних програм призводить не лише до розпорошення коштів, але й до ситуації, коли зазначені програми взагалі не виконуються.

Однією з найголовніших причин стагнації державної інноваційної політики України є недоліки у системі її законодавчого та фінансового забезпечення. Недостатня конкретизація пріоритетних напрямів, визначених Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», їх неузгодженість з пріоритетними напрямами науково-технічної діяльності не сприяють розвитку високоукладної економіки України та не дозволяють запровадити відповідні механізми їх реалізації [16].

На відміну від більшості країн світу, вітчизняним законодавством не передбачено стимулювання залучення у науково-технологічну та інноваційну сферу позабюджетних коштів, а також недержавних інвестицій в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.

В Україні спостерігається негативна тенденція щодо процесу придбання нових технологій (технічних досягнень) і ще гірша в напрямку передачі таких технологій, що пояснюється низьким ступенем інноваційної активності підприємств, обумовленим, перш за все, відсутністю адекватної і послідовної інноваційної політики держави. Не повною мірою врегульовані питання оцінки об'єктів інтелектуальної власності.

Загострення критичних проблем забезпечення науково-технологічної безпеки держави обумовлює нагальну необхідність якнайшвидшого впровадження комплексу першочергових заходів, спрямованих на усунення системних недоліків у функціонуванні науково-технологічного комплексу та забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку України [17].

Виходячи з викладеного слід визнати першорядними для справи піднесення науково-технічного потенціалу країни, забезпечення виходу України на шляхи інтенсивного інноваційного розвитку розробку та прийняття Концепції розвитку національної інноваційної системи України, подальше вдосконалення законодавчого і нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності й належного виконання прийнятих законодавчих актів у цій сфері.

Верховна Рада України разом з Кабінетом Міністрів України повинна:

забезпечити посилення контролю за