Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

 

 

З таблиці видно, що в розвинутих країнах усвідомлюється залежність інноваційного розвитку економіки від обсягу витрат на дослідження та розробки.

Крім прямого державного фінансування в розвинених країнах використовуються методи і фінансово-кредитні інструменти для підтримки інноваційного напряму розвитку економіки.

Ефективне формою такого спрямування стало гарантування державою позик. У ФРН у 1948 р. було створено Банк кредитних гарантій для управління грошовими коштами, які надійшли за планом Маршала на відновлення Європи. Сьогодні цей банк є одним із провідних у Німеччині й об'єднує 24 регіональні установи. За час свого існування ця система надала малим и середнім підприємствам майже 100 тис. гарантій на загальну суму 10 млрд. марок, завдяки чому реалізовано комерційних кредитів, лізингових контрактів и венчурного фінансування на суму 14 млрд. марок.

У Канаді діє близько 200 місцевих центрів розвитку, які гарантують повернення позик малими підприємствами в сумі до 75 тис. дол. США. У Франції для гарантування позик малому підприємництву створено спеціальні заклади – товариства взаємного поручительства, діяльність яких спрямовує та координує єдиний державний центр. У Великобританії діє «Програма гарантованої позики» [14].

Ще одним важливим методом фінансової допомоги держави є пільгове кредитування інноваційного підприємництва. У Франції поширені два види пільгових позик: позики, які повертаються у разі успіху; позики з пільговими відсотками. Використовуються також різноманітні податкові пільги для стимулювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). В Японії промислові компанії мають право зменшення податку на прибуток у розмірі 7% інвестицій у передову техніку та технології. У Канаді аналогічна знижка коливається від 7% до 20%. В Іспанії діють постійні податкові кредити в розмірі 20% видатків на НДДКР. У Бельгії дозволено зменшувати оподатковуваний прибуток на 13. 5% інвестиційних витрат для малих и середніх компаній и у стовідсотковому обсязі інвестиційних витрат, пов'язаних із нововведеннями для всіх компаній. У Голландії з оподатковуваного прибутку можна відраховувати частину інвестиційних витрат – близьким 20-25%.

Отже, аналізуючи вищевикладене можна сказати, що Україна повинна використовувати позитивний досвід розвинених країн щодо застосування інструментів стимулювання інноваційної діяльності, зокрема із зарахування витрат на дослідження і розробки до виробничих витрат підприємств, встановлення спеціальних режимів амортизації, податкових пільг, застосування державних гарантій та пільгового кредитування інвестиційних проектів, формування фондів науково-технічного розвитку та ін. Однак заходи, що застосовуються в різних країнах, мають бути пристосовані до економіко-правових умов нашої країни.

Найбільш доступним альтернативним джерелом формування інвестиційних ресурсів в інноваційній діяльності можуть стати венчурні фонди. На сьогодні в Україні зареєстровано 636 венчурних фондів, всі вони створені за рахунок іноземного капіталу, проте займаються фінансуванням здебільшого традиційних проектів або невеликих продуктових інновацій. Це свідчить про відсутність стимулів у них вкладати кошти в інноваційні проекти за високого рівня ризику.

 

 

 

Екстенсивний економічний розвиток обумовлює постійне посилення уваги до пошуку нових факторів прискорення економічної динаміки, адекватних сучасному стану розвитку світової економіки. Запровадження в Україні інвестиційно-інноваційної моделі економічного зростання з політичної мети перетворюється на об’єктивну необхідність, альтернативою якій є занепад національної економіки, втрата економічного суверенітету.

Аналіз економічної літератури показав, що головною причиною гальмування інноваційного розвитку в країні є дефіцит фінансових ресурсів. Але при цьому майже ніхто не звертає увагу на спад платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію з боку держави та підприємницького сектору, погіршення якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень і таких не менш важливих факторів чимало ще є.

В той же час Україна має значний потенціал для розвитку інноваційної діяльності за умов проведення ефективної державної політики. Проте маловивченим є механізм комплексного розвитку інноваційної діяльності в умовах трансформаційної економіки України [2].

В теперішній час йдеться вже не про доцільність чи можливість створення системи підтримки технологічних змін, а про концептуальні основи, критерії, інструменти й механізми економічної політики, яка в рамках нинішніх фінансових, структурних та інституційних обмежень була б спроможною забезпечити зростання інвестицій у технологічні зміни та належну мотивацію інноваційного підприємництва. На жаль, поки що основна маса фахових дискусій зосереджена навколо нагальних, проте тактичних проблем бюджетного розподілу, реформування податкової системи, монетарної політики тощо. Власне інноваційна складова розвитку залишається переважно поза увагою фахового наукового аналізу. Тому реальною залишається загроза перетворення поняття «перехід до інноваційної моделі розвитку» на формальне гасло, відірване від перебігу реального економічного життя країни.

В Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності, сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створення умов для розвитку відповідної інфраструктури. Аналіз показників Міністерства економічного розвитку і торгівлі України показав, що кількість промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю з кожним роком зростає, так у 2012 році ця цифра становила 1758 підприємств (17, 4% обстежених промислових підприємств), порівнюючи з 2011 роком цей показник становив 1679 підприємств (16, 2% обстежених промислових підприємств). Обсяг реалізованої цими підприємствами інноваційної продукції становив 36157, 7 млн. грн., 332 підприємства реалізовували свою інноваційну продукцію за межі України, 24, 7% якої надходило до країн