Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

Тривалий час інноваційному законодавству України була властива певна фрагментарність та непослідовність. Лише в 1999 р. Верховною Радою України було прийнято Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Базовий закон у цій сфері «Про інноваційну діяльність» вступив в дію після його підписання Президентом лише у 2002 році [1].

Закон визначає мету та принципи державної інноваційної політики. Головною метою державної інноваційної політики визнається створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку інноваційної моделі розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно з Законом, державну підтримку одержують суб’єкти господарювання всіх форм власності, які реалізують в Україні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних [9].

Згідно закону України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технологічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики Законом встановлено:

• орієнтацію на інноваційний шлях розвитку економіки України;
• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;
• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;
• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;
• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримку підприємництва у науково-виробничій сфері;
• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
• фінансову підтримку, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;
• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;
• інформаційне забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;
• підготовку кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Законом передбачено, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

• визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;
• формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;
• створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
• захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;
• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
• встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;
• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури [19].

Глибока системна криза, яку тривалий час переживала економіка України, нестабільність управлінських структур, часта зміна кадрів, недостатнє фінансування передбачених законодавством заходів негативно позначилися на змісті, послідовності та результативності реалізації заходів інноваційної політики. Пріоритетні орієнтири вищих органів влади постійно знаходилися у сфері вирішення гострих поточних економічних проблем.

 

 

Інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на впровадження новітніх науково-технічних ідей, винаходів, розробок, і передбачає їх удосконалення у процесі застосування. У повному обсязі до інноваційної діяльності належать усі види наукової діяльності, проектно-конструкторські, технологічні, дослідні розробки, діяльність із впровадження нових ідей у виробництво.

У світовій економічній літературі інновацію інтерпретують як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що реалізується у нових продуктах і технологіях.

Аналіз визначень інновації приводить до висновку, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією є функція зміни.

Відповідно до міжнародних стандартів інновацію визначають як кінцевий результат інноваційної діяльності, що реалізувався у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або у новому підході до послуг, що надаються.

Здійснення інноваційної діяльності пов'язане з внутрішніми і зовнішніми витратами.

Внутрішні витрати (поточні й капітальні) розподіляються за такими джерелами фінансування, як:

1) власні кошти підприємства;

2) кошти бюджету;

3) кошти бюджетних фондів;

4) кошти організацій підприємницького сектору.

Внутрішні поточні витрати на дослідження і розробки розподіляються:

• за видами робіт: фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, розробки.
• за секторами діяльності: державний, підприємницький, сектор вищої освіти, приватний неприбутковий сектор.

Для оцінювання ефективності витрат на інноваційну діяльність необхідно вирішити проблему власне оцінювання її результатів.

Потрібно розрізняти ефективність витрат на інноваційну діяльність у виробників (продавців) і покупців.

Освоєння нових видів продукції серійного і масового виробництва, а також технологічних процесів, не відносять на собівартість продукції і відшкодовують за рахунок позабюджетних фондів фінансування галузевих науково-дослідних робіт.

Позабюджетні фонди формуються за рахунок добровільних відрахувань підприємств та організацій незалежно від форм власності у розмірі 1, 5% від собівартості продукції.

Кошти позабюджетних фондів використовують для фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення нових видів наукомісткої продукції, сировини та матеріалів, розробки нових і вдосконалення наявних технологій, робіт із підвищення технологічного рівня продукції, робіт з охорони праці та техніки безпеки тощо.

Кошти, що отримують з позабюджетних фондів, використовуються виключно за цільовим призначенням і відображаються на рахунку.

До комплексу витрат, пов'язаних із винахідництвом, належать витрати на:

• проведення дослідно-експериментальних робіт;
• виготовлення моделей і зразків;
• організацію виставок, конкурсів та інших