Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

Витрати на створення нової техніки залежать від терміну початку і завершення відповідних робіт. Тому у рік закінчення НДДКР враховують витрати цього року, включаючи витрати минулих років, загальні витрати на створення нової техніки.

Покупець, придбаваючи нову техніку, вдосконалює свою матеріально-технічну базу, технологію виробництва та управління. Він несе витрати, пов'язані з купівлею нової техніки та її транспортуванням, освоєнням тощо.

Ефективність витрат на використання нової техніки можна регулювати через такі показники:

• витрати на освоєння нової техніки;
• загальні витрати, на виробництво та реалізацію продукції;
• виручка від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки;
• виручка від реалізації всього обсягу продукції;
• вартість нематеріальних активів (середня за певний період) ;
• вартість основних засобів (середня за певний період) ;
• чистий прибуток;
• середньооблікова кількість персоналу.

 

 

Використання часової моделі для оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства передбачає виділення короткострокових, середньострокових і довгострокових критеріїв. Зокрема, короткострокові критерії ефективності охоплюють продуктивність як здатність підприємства забезпечити необхідну кількість і якість продукції відповідно до вимог зовнішнього середовища; якість – як здатність задовольняти певні потреби; ефективність як відношення «виходів» до вхідних факторів; гнучкість як здатність організації перерозподіляти ресурси з одного виду діяльності на інший для виробництва товарів з врахуванням запитів споживачів; задоволеність як вигоди, що отримують покупці і клієнти поряд із тими, що отримують працівники організації (фактор людського капіталу є визначальним для ефективної роботи).

Позитивні значення вищевказаних критеріїв дають змогу підприємству ефективно функціонувати у короткостроковому періоді, однак більш тривалий часовий горизонт вимагає врахування середньострокових критеріїв ефективності, таких як конкурентоспроможність, що характеризує стан серед аналогів; ризиковість як можливість чи загрозу відхилення отриманих результатів від очікуваних; відповідність наявного потенціалу підприємства можливостям утриматись на відповідному ринковому сегменті.

Врахування довгострокових критеріїв оцінювання ефективності інноваційних рішень передбачає визначення тенденцій зміни показників, що характеризують результати їх впровадження у довгостроковому періоді на основі застосування математичних методів та моделей прогнозування (див. таблицю 1).

Отже, часова модель ефективності дає змогу на основі підтримання оптимального балансу між критеріями ефективності зрівноважити результати інноваційної діяльності у часі.

 

 

Оцінювання ефективності на основі інтеграційного підходу передбачає врахування широкого спектра чинників, що конкретизуються у певних методиках розрахунку. Зокрема, оцінювання ефективності діяльності організації на основі концепції стратегічних карт передбачає використання збалансованої системи показників (BSC) для підприємства та його окремих структурних підрозділів, що беруть участь у формуванні і використанні інноваційного потенціалу підприємства та являє собою збалансовану систему ключових індикаторів діяльності за чотирма напрямами:

• фінансові, які характеризують кінцеву ефективність інноваційної діяльності;
• ринкові, які характеризують взаємовідносини з клієнтами і постачальниками;
• внутрішніх бізнес-процесів, які характеризують операційну досконалість;
• навчання і розвитку, які показують рівень персоналу і перспективи розвитку.

Попри певні критичні зауваження щодо застосування збалансованої системи показників для оцінки діяльності вітчизняних підприємств, можна виділити такі ключові моменти цієї концепції, що визначають її практичне значення:

• стратегічні карти поєднують кількісні та якісні показники оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства, які доповнюють інформацію із джерел фінансової звітності і зменшують ризик підприємства на шляху до досягнення коротко- і довгострокових цілей. Діяльність підприємства не зводиться тільки до отримання прибутку в короткостроковій перспективі, тому вона повинна враховувати усі можливі фактори інноваційної діяльності. Зусилля, яких докладає підприємство для поліпшення свого фінансового становища завтра, можуть не дати очікуваного результату в перспективі. Разом з тим, збалансована система показників дає змогу працівникам організації краще усвідомити зміст своєї роботи та її зміст у загальній стратегії інноваційного розвитку підприємства;
• поряд з підсумковими показниками оцінювання результатів діяльності використовуються показники, що характеризують рівень використання ресурсів для здійснення інноваційної діяльності підприємства;
• беруться до уваги три періоди розвитку підприємства: минулий, поточний, майбутній, що корегує зусилля підприємства не тільки на поліпшення фінансового стану сьогодні, але і на отримання результату у майбутньому;
• передбачається декомпозиція основних показників діяльності організації та їх доведення до низових ланок управління, що дає змогу значно посилити контроль за їх виконанням та враховує фактор децентралізації управління як важливий чинник підвищення ефективності управління підприємством загалом;
• виділяються чотири ключові аспекти діяльності організації, які формують конкурентні переваги, необхідні для забезпечення майбутнього успіху.

Складність умов прийняття та реалізації інноваційних рішень потребує нетипових підходів до узагальнення оцінкових показників, зокрема групування показників ефективності на запізнілі і випереджувальні індикатори. Запізнілі показники орієнтовані на результати діяльності в кінці періоду і характеризують діяльність за минулий період. Випереджувальні індикатори орієнтовані на оцінювання поточних процесів діяльності і характеризують успіхи на шляху до досягнення цілей.

Слід зазначити, що показники оцінювання ефективності інноваційних рішень можна розглядати як критерії, що використовуються для оцінювання фактичних результатів порівняно з очікуваними і є як індикаторами оцінки успіху організації, так і орієнтирами напрямків її майбутньої діяльності, що сприяють єдиній скерованості дій, починаючи з верхньої і закінчуючи нижчими ланками організаційної ієрархії, і саме такий підхід, на думку автора статті, визначає необхідність виділення запізнілих і випереджувальних оцінкових показників.

Отже, кожен із зазначених підходів становить цінність для оцінювання ефективності інноваційних рішень, а їх вибір і застосування залежать від цілей, які ставить керівництво у сфері інноваційної діяльності, професіоналізму та компетентності менеджерів, задіяних у цьому