Інваріанти аксіосфери маргінального (на прикладі пенітенціарних установ)

ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

ГОРДІЄНКО – МИТРОФАНОВА ІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

 

УДК 13. 130. 1: 343. 81

 

 

09. 00. 03 – соціальна філософія та філософія історії

 

 

Харків – 1999

 

Дисертацією є рукопис 

Робота виконана на кафедрі філософії Державного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” Міністерства освіти України, Харків. 

Науковий керівник -кандидат філософських наук, доцент Кузнєцов Анатолій Юрійович, Державний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського “ХАІ”, доцент кафедри філософії;

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Осипова Наталія Пилипівна, Харківський військовий університет, старший науковий співробітник науково-дослідницького відділу наукових проблем військової освіти; 

кандидат філософських наук, доцент Лантух Алла Павлівна, Харківський державний медичний університет, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства.

Провідна установа 

Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, кафедра філософії, Міністерство освіти України

 

Захист відбудеться 28 жовтня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64. 702. 05 при Харківському військовому університеті за адресою: 310043, Харків, Динамівська, 6, ауд. Д 606. 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 310043, Харків, майдан Свободи, 6. 

 

 

Актуальність теми дослідження зумовлена практичними завданнями відродження національної культури на сучасному етапі, що насамперед потребує теоретичного усвідомлення соціокультурних процесів, в ситуації невизначених ціннісних характеристик. 

Вихідна диспозиція “традиції – інновації” завжди зберігає свій глибинний культурний зміст, схований від безпосереднього спостереження в епохи “буття порядку”. Але у часи “розвінчання колишніх кумирів” втілені традиції та інноваційні прозріння складають опозицію, протистояння, відновлюючи колізію старого та нового. 

У деяких випадках деструкції єдності культурного процесу простежується маргінальний стан, виявлення особливостей якого встановлює філософську перспективу даного дослідження. В умовах маргінальної соціальної топіки – стану суспільства як поточного моменту його існування (“тут” і “зараз”) з усіма суперечностями, перспективами – минулі цінності та норми вже не діють (або майже не діють), а нові – відсутні (або ще остаточно не сформувались). Тут і виникає проблема маргінального феномена, тобто необхідність такої концепції маргінальності, яка б могла адекватно експлікувати аксіосферу маргінального “суб’єкта-суспільства” у процесі трансформації соціокультурних основ людської діяльності. 

Не дивлячись на те, що наявність численних теорій свідчить про дійсність ситуації, все ж таки маргінальність не має парадигмальної дефініції. У цій роботі основні парадигми маргінальності базуються на виділених аксіологічних інваріантах. Мова йде про дескрипцію маргінальності за деякими універсальними критеріями, у даному випадку аксіологічними, що відтворюють теоретичну модель аксіосфери маргінального. 

Для сучасної свідомості рефлексія феномена маргінальності є виразом специфічності ситуації і одночасно загальною закономірністю історичної біографії суспільства у періоди, коли воно намагається виявити продуктивні зв’язки старого та нового, збереження і обновлення соціокультурних форм. Аналіз аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства” дозволяє побачити джерела відкриття інноваційних структур усередині традиційних у формі відтворювання соціального досвіду, імплікуючого традиції у діалозі, що продовжується, точніше полілозі розвинутих та становлюваних форм діяльності культури. В умовах маргінальної соціальної топіки маргінальність, таким чином, повинна артикулюватись не тільки як багатовимірний конфлікт традиційних та інноваційних форм культури, але, насамперед, як їх полілог. Оскільки всі сутнісні компоненти аксіосфери у певній мірі рівноцінні, питання про їх евристичність частково вирішується питаннями їх стійкої єдності, сполучення компонентів, а також механізмів їх взаємодії. У цьому плані реконструкція колишніх культурних стереотипів і домінуючих орієнтацій при маргінальній топіці має особливу пізнавальну цінність. 

Таким чином, актуальність вивчення поняття “маргінальність”, а також семантично споріднених його різновидів – “маргінальне”, “маргіналізація” тощо підтверджується не тільки його гносеологічною новизною, але й соціальною значущістю. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є розділом колективної теми кафедри філософії Державного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” “Моделювання фахівця вищої освіти в сучасних умовах”, що входить до плану наукових досліджень університету на замовлення Міністерства освіти України. 

Ступінь наукової розробки проблеми. У традиціях європейської соціології, що орієнтована на масштабні теоретичні узагальнення соціального життя, побудову абстрактних соціологічних схем, установлення загальносоціологічних законів, іншими словами, на статистичну “соціальну фізику”, яка мало пристосована для розгляду соціальної поведінки одиничного, “не-соціалізованого” індивіда, термін “маргінальність” не міг бути розвинутим. Необхідна була альтернатива, яка б робила акцент на вирішенні прикладних задач – усуненні соціальних антагонізмів, установленні адекватного соціального контролю – у соціальних ситуаціях, що складаються, наприклад, у рамках міграційної політики. У Чиказькому університеті в умовах тісного зв’язку дослідницьких задач з конкретними практичними проблемами міста було виконано багатоцільові прикладні дослідження, що з’явилися з початком виникнення емпіричної соціології, яка характеризується спрямованістю на вивчення конкретної соціально-побутової життєдіяльності людей. 

Теорію маргінальних людей та маргінальних спільностей висунуто у 20-х роках нашого століття Р. Парком – американським ученим, засновником і центральною фігурою Чиказької соціологічної школи. Категорія маргінальної особистості, що введена ним, одержала своє перше теоретичне обгрунтування у соціології. Маргінальна особистість за Р. Парком – новий тип особистості, що формується на індивідуальному рівні глобального соціально-етнічного процесу взаємодії культур. 

Роботи Р. Парка та його