Інваріанти аксіосфери маргінального (на прикладі пенітенціарних установ)

У третьому розділі “Аксіологічні інваріанти маргінального” узагальнено інваріанти аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства”, що одержані на базі проміжних результатів дослідження, та виявлено нові інваріанти; показано необхідність зміни рівня абстракції маргінального суб’єкта; відтворено основні моменти, які визначають сутнісний зміст феномена маргінальності. 

Розділ складається з двох підрозділів. 

У першому підрозділі “Місце та роль способу взаємодії “соціальне-індивідуальне” в аксіосфері “суб’єкта-суспільства” автор обгрунтовує тезу про можливість конструювання абстрактної моделі, яка відтворює теоретичну структуру маргінальності відносно стабільного соціокультурного утворення за аксіологічними критеріями, шляхом аналізу ціннісного диспозитива, що характеризує функціонування аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства”. 

Зміст і форма ціннісного диспозитива визначає, на думку автора, спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне”, оскільки останній оформлює (відповідно з певним типом мислення та суспільною думкою про різні соціокультурні феномени) усі види діяльності “суб’єкта-суспільства”: пізнання, практику, художню творчість, ціннісне осмислення дійсності. 

Для обгрунтування своїх тверджень автор аналізує спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне” й сутнісний його компонент – внутрішній дискурс установи – у контексті епохи Просвітництва бо, спираючись на досягнення соціально-філософської думки (Х. Ортега-і-Гассет, Р. Гвардіні, М. Фуко), автор приходить до висновку, що сучасний спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне” є таким, яким він остаточно сформувався у дев’ятнадцятому столітті. 

Спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне” визначено як постійну тематизацію та ініціювання засобів вуалювання протиріч між цінностями декларованими та реалізованими. Автор приходить до висновку (апелюючи до робіт М. Фуко), що найбільш яскравим вираженням механізмів, які забезпечують функціонування сучасного способу взаємодії “соціальне-індивідуальне”, є пенітенціарна установа як соціальний інститут. Автор виявляє фактори, що спонукали певні соціальні групи кінця дев’ятнадцятого століття до судово-адміністративних перетворень, а також фактори, завдяки яким основна ідея просвітницького проекту Кримінального права не змогла зберегти самототожність і виявилась спроможною тільки до відтворення все нових і нових засобів вуалювання протиріч між декларованим та реалізовуваним. 

Автор виявляє джерела категоріальної сили аксіологічних позицій у суспільстві, закони зміни тенденцій аксіологічної орієнтації, показуючи, що пануючі аксіологічні погляди не спонтанні, а підкоряються певним закономірностям. 

Аксіогенез у маргінальних умовах, одночасно зумовлений та зумовлюючий спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне”, розгортається у процесі становлення різних теоретичних дискурсів новаторів-консерваторів, передових особистостей -мас. 

Широкий ілюстративний матеріал, на думку автора, повинен аргументувати 

такі інваріанти: перверсія* побутового, що розповсюджується на всі сфери діяльності маргінального “суб’єкта-суспільства”, та дискурсивну “нерівноправність”, а також такий тип діяльності ціннісного осмислення дійсності, який було названо пророчою діяльністю. 

 В аксіосфері маргінального “суб’єкта-суспільства” на етапі аналізу способу взаємодії та його ролі в аксіосфері “суб’єкта-суспільства” було виявлено наступні інваріанти: критика засобів вуалювання протиріч між цінностями, що декларуються та тими, що реалізуються і, одночасно, тематизація нових засобів; стихійність моделей дискурсу, що складаються; перверсія соціокультурних форм; дискурсивна “нерівноправність”. 

У другому підрозділі “Ціннісний диспозитив в умовах маргінальної топіки” автор звертається до виявлення складу цінностей, з яких починається процес маргіналізації ціннісного диспозитива. 

“Суб’єкт-суспільство” в аксіосфері маргінального представлено як суб’єкт модернізації, тобто симбіоз панівної еліти, висхідної соціальної групи (класу), а також верств, що її підтримують, та інтелектуалів. У відповідності з різновидами суб’єкта модернізації виділено форми його діяльності; охарактеризовано зміст, форму, функції та ієрархічну структуру ціннісного диспозитива, зміст якого – ідеалогічне (від ідеал), а емоційна форма має екзистенціальний характер. Функція ціннісного диспозитива в аксіосфері маргінального полягає у пошуку діалектичного сполучення абсолютного та відносного, стійкого та мінливого, інваріантного та варіабельного. Спектр цінностей: екзистенціальні (цінності, зв’язані з пошуком та рефлексією змісту життя) ; футуристичні (цінності “потрібного майбутнього”) ; “псевдосакральні” (цінності “буття порядку”) ; відношення (характеризують ціннісні орієнтації суб’єкта у соціокультурному середовищі) ; модернізації (цінності, які ініційовано соціокультурними процесами, що характеризуються підсиленням спеціалізації та диференціації праці, формуванням політичних інститутів сучасного типу, відкритою сертифікаційною системою та ін.). 

Таким чином, при розгляданні ціннісного диспозитива автором виділено в аксіосфері маргінального “суб’єкта-суспільства”: 

- суб’єкт аксіосфери маргінального – суб’єкт модернізації; 

- форми діяльності суб’єкта модернізації; 

- цінності; 

- аксіологічні інваріанти. 

У ході авторської систематизації та інтерпретації соціокультурного феномена маргінальності було виділено у вигляді деяких опозицій два модуси, що характеризують та формують аксіосферу маргінального “суб’єкта-суспільства”. 

 

 

У висновках дисертації сформульовано узагальнюючі підсумки, акцентовано значущість розробки методологічних принципів маргінального питання; відмічено важливість дослідження маргінального феномена в умовах конституювання нової структури та змісту ціннісної свідомості. 

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках: 

1.Підсумкове уявлення (з урахуванням того, що за вихідний принцип розуміння діяльності ціннісного осмислення “суб’єкта-суспільства” взято опозицію “традиції-инновації” полягає у тому, що поняття “маргінальність” висловлює діалектику розвитку культури як заперечення однієї (старої) та самоствердження іншої (нової) системи способів реалізації цінностей і форм їх подання у соціокультурній реальності. 

 2. Архітектоніку аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості” подано на основі аналізу діяльності ціннісного осмислення дійсності у контексті екстремальних субкультур, з виявленням суттєвої відмінності маргінального “суб’єкта-особистості” від уявлень, існуючих у соціології та психології. 

3. Аксіосферу маргінального “суб’єкта-суспільства” досліджено