Інваріанти аксіосфери маргінального (на прикладі пенітенціарних установ)

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність вибраної для дисертаційного дослідження теми, охарактеризовано ступінь її розробленості, сформульовано мету та задачі роботи, визначено наукову новизну, а також практичну й теоретичну значущість. 

У першому розділі “Поняття маргінальність” у просторі наявних визначень” розглянуто сучасний стан досліджуваної проблеми, необхідність і шляхи її подальшого розвитку. Автор підкреслює, що характерною особливістю теми є її теоретична нерозробленість, оскільки поняття “маргінальність” у дослідженнях пізнавальних процесів продовжує трактуватись натуралістично – етносоціологічно або соціопсихологічно, – що призводить до витикання категорії маргінальності зі спектра дефініцій і інноваційних процесів. 

Для обгрунтування своїх положень автор дисертації, аналізуючи різні підходи до вивчання маргінальності, вважає необхідним виділити такі основні напрямки: 

- класичну концепцію маргінальності Чиказької школи соціології та варіанти інтерпретацій поняття “маргінальність” у досвіді філософії; 

- напрацювання дослідників країн СНД і перспективні напрямки у галузі маргінальної проблематики. 

Розділ складається з трьох підрозділів. 

У першому підрозділі “Загальнотеоретичні і аксіологічні підстави маргінальної проблематики” розглянуто значення терміна “маргінальність”, які конституйовано на трьох головних змістових рівнях: 

- на соціологічному – як проміжність становища індивіда відносно будь-яких соціальних спільностей; 

- на психологічному – як сукупність специфічних форм внутрішнього та зовнішнього конфліктів у особистості, яка опинилась у маргінальних умовах; 

- на культурологічному – як модель маргінальної свідомості, тобто як тип мислення, характерний для суб’єкта (у будь-яких його модифікаціях), нездатного до інкорпорації до системи цінностей соціуму. 

Автор зазначає, що сучасне уявлення про маргінальність стало багатшим і повнішим, але не можна не вказати на концептуальну невизначеність у застосуванні даного поняття у міждисциплінарному просторі. 

Виникла необхідність якісного інтегрального визначення маргінальності, що набуває статусу загальнокультурної проблеми, тим більше, що практика сучасного життя дозволяє розглянути об’єкт філософської рефлексії у реальних умовах його розвитку. 

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми (в умовах формування нової структури та змісту ціннісної свідомості) автор вважає проведення теоретичного аналізу аксіологічних основ маргінальності. Аксіологічний аспект дозволяє систематизувати загальнотеоретичні та філософські підстави прояву соціальної реальності. 

Беручи до уваги діяльнісний підхід до вивчення культури, автор виділяє як вихідну диспозицію у визначенні цінності диспозицію “суб’єкт – об’єкт”, у розумінні діяльності ціннісного осмислення дійсності – опозицію “традиції-інновації”. 

Дисертант, враховуючи теоретичне засвоєння маргінальності у соціогуманітарному знанні, пропонує визначення маргінальності в її новому значенні як соціокультурного феномена: маргінальність – явище або сукупність явищ, що розгортаються в умовах розпаду минулої аксіосфери – цілокупність цінностей, що закономірно склалась у соціокультурному середовищі, – з втратою відчуття компліментарності як до заданого (або, точніше, до того що задає) рівня ціннісної ієрархії, так і до аксіопозицій минулого, і одночасно в умовах формування нових цінностей на всіх рівнях аксіосфери. 

У другому підрозділі “Класична концепція маргінальності Чиказької школи соціології та варіанти інтерпретацій поняття “маргінальність” у досвіді філософії” подано короткий історіографічний огляд походження терміна “маргінальність”, охарактеризовано етносоціальний та культурологічний аспекти маргінальної проблематики, вказано на філософське тлумачення терміна (поки, на жаль, відсутнє у вітчизняних текстах як щось самостійне). 

Автор зупиняє увагу на істотних, на його погляд, положеннях теорії маргінальних людей та маргінальних спільностей, висунутої Р. Парком у 20-х роках нашого століття. Основний зміст цих положень полягає у тому, що Р. Парк та його прихильники (Е. Стоунквіст, У. Браун, Є. В. Рейтер) у спробах охарактеризувати новий тип особистості, що формується на індивідуальному рівні глобального соціально-етнічного процесу взаємодії культур, прийшли до такого висновку: в основі різноманітності вільних проявів особистості лежить звільнення від традицій, а найбільш вільний тип особистості – маргінальна людина, не зв’язана цілком з жодним з видів традицій; традиції та моральні норми є основними обмежниками свободи самовираження. 

Охарактеризовані у розділі соціальний та культурологічний аспекти маргінальної проблематики заклали, на думку автора, теоретичну основу та акцентували необхідність філософської рефлексії маргінального феномена. Філософське мислення досягло розуміння маргінального питання, яке було розглянуто у взаємозв’язку з поняттями відчуження, відповідальності, свободи, вибору, ідеології, у зв’язку зі специфікою людської історії, різних типів соціальності та ін. У філософії використовується термін “маргіналізм”, який позначає загальну назву ряду напрямів, що розвиваються, на противагу пануючій філософській традиції. Проте у філософських текстах вживались (і вживаються) суміжні за змістом терміни: відчуження, люмпенізація, утопічне мислення, криза та ін. Це свідчить про те, що роботу щодо побудови моделі поняття на теоретичній базі ще не закінчено. 

У третьому підрозділі “Напрацювання дослідників країн СНД та перспективні напрямки у галузі маргінальної проблематики” подано огляд напрацювань дослідників країн СНД у концептуальному просторі соціогуманітарного знання; позначено перспективні лінії розвитку маргінального питання; виділено основні тенденції у контексті наявних трактовок терміна “маргінальність”, представлено три основні форми існування маргінальності, що присутні у міждисциплінарному контексті. 

Автор виділяє позитивні моменти у дослідженні маргінального питання філософсько-культурологічного тлумачення, наприклад, орієнтація на переборення традиційної парадигми соціологічного мислення, тобто зняття етнічної коннотації – за способом самоорганізації, маргінал не стільки “територіальний”, скільки соціокультурний феномен; а також розвиток ідеї уявлення маргінальності як “еволюційної універсалії” у системі нормативних та