Інваріанти аксіосфери маргінального (на прикладі пенітенціарних установ)

Обгрунтовуючи звернення до внутрішнього дискурсу установ пенітенціарного типу, автор припускав, що цінності об’єктивуються в усіх суспільних інститутах та явищах. Саме у такому контексті розглядаються моральні орієнтації та постанови, що санкціонують системи покарання як відображення духу суспільства, ідейного його змісту (настанови, ідеали та ін.). У той момент, коли суспільство, зацікавлене у самозбереженні, апелює до необхідності реформ, втілюється нова система санкцій, яка витискує зжиті на попередніх етапах еволюції цінності та норми. У маргінальні періоди, коли цінності минулого втрачають сенс, а нові постійно блокуються, необхідно звертатись до досвіду власної історії, до окремих її фрагментів і складових, які розкривали б закономірності тенденцій соціального буття та вказували на чинники, що сприяють розвитку суспільства. 

У другому розділі “Аксіологічний портрет маргінального “суб’єкта-особистості” позначено феноменологічні відмінності поняття “маргінальність” від категорій “екстремальна ситуація”, “перехідний період”, “криза”, а також сутнісну відмінність маргінального “суб’єкта-особистості” в етико-аксіологічному аспекті від тлумачень у соціології та психології. 

Автор виділяє сукупність маргінальних ознак, які інтегруються в умовах аксіологічної дивергенції і елімінуються в аксіосфері стабільного соціокультурного утворення, тобто при аксіологічній “регенерації”. 

Архітектоніку аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості” представлено в описі процесу ціннісного осмислення дійсності. 

Розділ складається з двох підрозділів. 

У першому підрозділі “Маргінальність в оцінці сучасної ситуації. Феноменологічні відмінності маргінального і екстремального” автор коротко зупиняється на ознаках, що відрізняють феномен маргінальності від таких соціокультурних явищ, як перехідний період і криза, зазначаючи, що розрізнення цих явищ є не тільки цікавим, але й методологічно перспективним. Автор з’ясовує цю відмінність, яка, на його думку, полягає у тому, що маргінальність і криза диференційовані за сприйняттям, “емпіричною свідомістю”. Відчування кризи – особлива модель, воно ретроспективно орієнтоване й, крім того, слід зважати на факт зачарованості образами кризи, культурного катастрофізму. Відчування маргінальності – перспективне, маргінальність акцентує себе у соціокультурному середовищі як потенційну можливість. 

Названо та прокоментовано ті вихідні маргінальні ознаки, на основі яких маргінальність інтерпретується як ситуація плюралізму та “гранично досяжний максимум” переваг в основах аксіологічних, гносеологічних, методологічних, в їх вільній конкуренції при знятті ідеологічної та дискурсивної коннотацій. 

Потім автор переходить до основної мети розділу, де робить акцент саме на феноменологічних відмінностях маргінального та екстремального. Автор вважає, що такі принципово різні категорії як “маргінальність” та “екстремальна ситуація” одначе порівнянні. Маргінальна ситуація та етично навантажена екстремальна ситуація вивчаються у зв’язку з проблемами соціалізації, адаптації, аксіологічного вибору, які утворюють загальне проблемне поле. Проте цим їх схожість вичерпується. Екстремальна ситуація зі своїм специфічним набором цінностей розкриває різноманітність світу цінностей, пояснює, які широкі його межі та виступає альтернативою іншим життєвим ситуаціям. Тобто екстремальна ситуація – це переключення на іншу ціннісну групу (через певні обставини), яка здатна надати індивіду можливість реалізації цінностей у конкретній ситуації, що склалася, та вирішити її. Маргінальність – це одночасно стан плюралізму цінностей і “аксіологічного вакууму”, що вимагає заповнення останнього шляхом пошуку нових стандартів та вироблення нових стереотипів в аксіологічній практиці. Підводячи певні підсумки дослідження, автор констатує, що інваріантом аксіосфери маргінального виступає екстремальна ситуація моральної специфіки – “екзистенціальний вакуум” – в авторській інтерпретації це втрата аксіологічної цілісності. 

У другому підрозділі “Архітектоніка аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості” основне завдання автор убачає у тому, щоб виявити види цінностей та показати, чому саме вони утворюють аксіосферу маргінального “суб’єкта-особистості”. 

На це питання автор намагається відповісти, використовуючи теоретичний матеріал екстремальних субкультур, тобто субкультур на рівні соціальних інститутів примусового характеру інтеграції. Спочатку автор експлікує поняття “субкультура”, не окреслене як власне філософська категорія у досвіді філософії, але достатньо розроблене в етнографії, культурології і особливо у соціології. Аналіз теоретичної частини проблеми дозволяє сформулювати тезу про те, що зміст поняття “субкультура” (мається на увазі субкультури у межах однієї історичної долі) утворюється сукупністю наступних ознак: характер антитези “свої-чужі” – агресивний / компліментарний, характер світоглядної орієнтації – конвенціональний / неконвенціональний; характер інтеграції – на основі добровільних асоціацій / на основі примусу; характер статусу – формальний / неформальний. 

Екстремальна субкультура виступає базовою категорією даного розділу та є тією основою, на якій автор послідовно розгортає аналіз аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості”. 

Вибір екстремальної субкультури зумовлено тим, що в її умовах культурна самоідентифікація індивіда не може бути цілісною і однозначною, оскільки втрату аксіологічної цілісності зумовлено специфікою самої субкультури. 

Сформульовані у контексті аналізу екстремальних субкультур висновки можуть мати прикладне застосування та значення теоретичного характеру, зокрема, для таких цілей: розглядання екстремальних субкультур у світлі реконструкції соціальних утворень, а також для обгрунтування формування етики екстремальних ситуацій. 

Автором виділено цінності й ті види діяльності ціннісного осмислення, які визначають духовну мотивацію поведінкових актів маргінального “суб’єкта-особистості”. Це – стратегічний вид діяльності, що характеризує специфічність ціннісної орієнтації, де реалізуються цінності відношення; творчий акт футуристичних цінностей, які зв’язані з моделюванням майбутнього як об’єкта цінностей і прообразу самого “суб’єкта-особистості”, яким він себе бачить; екзистенціальна діяльність, у просторі якої актуалізуються екзистенціальні цінності, здійснюються пошук і формування сенсу життя на основі самосвідомості та духовної практики перетворення людиною самої себе. 

Таким чином, складається уява про архітектоніку аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості”, співвідносної з аксіосферою немаргінального “суб’єкта-особистості”. Проте якщо у системі останнього можлива інша структура аксіосфери, у відповідності з характером