Історія розвитку льонарства в Україні (друга половина ХІХ – ХХ століття)

відтворено життєвий і творчий шлях провідних учених-льонарів, дано об’єктивну оцінку їх наукових здобутків;

проаналізовано вплив результатів науково-дослідної роботи з льоном-довгунцем на організаційно-структурні зміни у виробництві льонопродукції.

Практичне значення одержаних результатів. Вивчення історичного досвіду розвитку льонарства сприятиме подальшій розробці загальних і спеціальних проблем вітчизняної аграрної історії, введенню в науковий обіг маловідомих імен і фактів, відкриває можливості розроблення рекомендацій щодо відновлення льоновиробництва в Україні, дає змогу прогнозувати наслідки реформування в сучасних умовах.

Теоретичні висновки, конкретний фактичний і статистичний матеріал даного дисертаційного дослідження можуть використатися при підготовці наукових праць з історії науки, історії та етнографії України.

Результати роботи будуть корисними при складанні відповідних курсів і спецкурсів, написанні навчальних і методичних посібників, підготовці лекційних занять в освітніх закладах аграрного та текстильного напрямів. Матеріали дисертаційного дослідження вже використовуються при викладанні спеціальних навчальних курсів на факультеті технологій і дизайну Херсонського державного технічного університету.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем проведено теоретичне вивчення історії розвитку вітчизняного льонарства, здійснено аналіз та узагальнення літератури за темою дисертації.

З 11 робіт, в яких викладено основний зміст дисертації, 4 виконані у співавторстві, де особисто здобувачем сформульовано постановку проблеми, проведено історико-науковий аналіз літературних джерел, здійснено пошук і обробку нормативних матеріалів, сформульовано та обґрунтовано висновки.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, включені до дисертації, викладені і обговорювалися на Міжнародному симпозіумі з проблем виробництва, технології, екології натуральних волокон “Hemp, Flax and Other Bast Fibrous Plant” (Познань, Польща, 1998 рік), Всеукраїнському науково-практичному семінарі молодих вчених та спеціалістів “Вчимося господарювати” (Чабани, 1999 рік), Міжнародній науково-практичній конференції “Землеробство ХХІ століття – проблеми та шляхи вирішення” (Чабани, 1999 рік), ХVІІІ Міжнародному симпозіумі з наукознавства та науково-технічного прогнозування “Наука і використання наукових знань в країнах з перехідною економікою” (Київ, 2000), на засіданнях Вченої ради Центральної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН (2000 – 2001).

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Загальний обсяг роботи становить 185 сторінок. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (257 найменувань), 19 таблиць, 2 рисунків.

 

 

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, формулюються мета і завдання, наукова новизна положень, які виносяться на захист, розкриваються методологічні основи та методи дослідження, аргументується логіка структури дисертації, визначається науково-теоретичне і практичне значення дослідження.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми” автор дає аналіз історіографії з розроблюваної теми. Наголос робиться на тому, що незважаючи на довговікову історію розвитку вітчизняного льоновиробництва, наукових праць, які могли б відтворити еволюцію галузі, недостатньо.

Дослідження стосовно висвітлення історичного досвіду становлення льонарства як напряму аграрної науки також не були систематизовані, мали фрагментарний, спорадичний характер і певною мірою розкривали лише окремі аспекти розвитку наукового знання про льон-довгунець.

Так, питаннями ботанічної класифікації льону займались Є. В. Елладі, С. В. Юзепчук, Є. М. Сінська. Особливе місце належить І. О. Сизову4, оскільки до сьогоднішнього дня дотримуються ботанічної класифікації культурного льону, запропонованої вченим.

Фрагментарно, відповідно до наукових завдань та службового положення, колишніми керівниками та співробітниками сільськогосподарських дослідних установ подавались результати науково-дослідної роботи з льоном-довгунцем. В цьому плані значний інтерес становлять наукові праці В. Ф. Сайка, Г. І. Жуківа, Р. І. Ярошівця, В. М. Євмінова, Т. О. Бунтуша10 та інших. У зв’язку зі зростанням інтересу до вітчизняної аграрної історії, останнім часом з’явилися окремі публікації професорів І. П. Карпця, М. І. Логінова, В. Б. Ковальова, в яких наводяться результати сучасних наукових досліджень у льонарській галузі. Однак до цього часу комплексно не висвітлено історичний досвід накопичення знань про культуру льону, не відтворено динаміку формування основних дослідних осередків, не окреслено сферу діяльності наукових установ у льонарській галузі. Не вдалося і проаналізувати внесок вітчизняних учених у розвиток селекційної роботи з льоном-довгунцем, удосконалення технології його первинної переробки.

Таким чином, аналіз науково-історичних джерел дає змогу стверджувати, що історія льонарства до цього часу не була предметом спеціального цілісного наукового дослідження. Тому в умовах становлення ринкової економіки назріла необхідність узагальнити історичний досвід розвитку наукових досліджень з метою визначення впливу результатів науково-дослідної роботи на організаційно-структурні зміни у льоновиробництві та для обґрунтування оптимальних шляхів відродження галузі.

У другому розділі роботи “Історичні витоки та передумови розвитку льонарства України як галузі сільськогосподарського виробництва і напряму науки” проаналізовано первинні світові осередки зародження і розповсюдження льонарства, висвітлено ранню історію вирощування льону та його переробки в світі, описані соціально-економічні й історичні особливості становлення льоновиробництва в Україні.

У цьому розділі дисертації автор зазначає, що стосовно того, де людина вперше почала вирощувати льон як культуру, спільної думки немає. Результати аналізу значної кількості джерел, які містять певні відомості з цього питання, свідчать про те, що існують три світових первинних осередки зародження льону культурного. Перший – в Індії, другий – у Південно-Західній Азії, Афганістані, і третій – у Передній Азії й Колхіді.

Характеризуючи початковий період розвитку галузі, слід відмітити, що культурне освоєння льону давніми людьми задовго передувало бавовні, джуту та іншим рослинам, які зіграли помітну роль у розвитку суспільства. Археологічні знахідки й дослідження предметів матеріальної культури стародавнього світу свідчать про те, що з