Історія розвитку льонарства в Україні (друга половина ХІХ – ХХ століття)

З 1974 року було розпочато дослідну роботу з льоном-довгунцем в Інституті луб’яних культур УААН (м. Глухів).

Таким чином виділилися основні осередки розвитку української сільськогосподарської науки в льонарській галузі у вигляді відділів і лабораторій льону: Інститут сільського господарства Полісся, Інститут землеробства і тваринництва Західного регіону, Інститут землеробства, Інститут луб’яних культур Української академії аграрних наук. Конкретні результати науково-дослідної діяльності цих установ у вигляді новостворених, конкурентноспроможних сортів з’явилися лише через 15-20 років.

У четвертому розділі наведені результати дослідної роботи з культурою льону в Україні, висвітлені особливості сучасного стану льонарської галузі.

Торкаючись безпосередньо наслідків селекційної роботи, варто відзначити, що перші українські селекційні сорти льону-довгунця з'явились в кінці 50-х і в 60-і роки минулого століття. Враховуючи відсутність досвіду, висококваліфікованих кадрів, належної матеріальної бази та деяких інших факторів, згадані сорти виявились недостатньо конкурентоспроможними, а тому не знайшли широкого розповсюдження у виробництві й лишились лише в колекціях різних установ як вихідний матеріал для подальшої селекційної роботи.

У 70-80-і роки ХХ століття з'явились селекційні сорти Український та Український 2, Зоря 87, Мрія та інші. Вони знайшли свою нішу в українському льонарстві і певною мірою сприяли його зміцненню. Тому цей період характеризувався підйомом льоновиробництва, ефективним впровадженням в сільське господарство досягнень наукової селекції і раціональної технології вирощування.

Як свідчить аналіз етапів історичного розвитку, до 1991 року галузь відігравала визначальну роль в економіці господарств зони Полісся України. Частка льонарства в загальному розмірі прибутку від реалізації продукції рослинництва становила 30-70%, а в деяких господарствах і більше. Рівень рентабельності галузі коливався в межах 60-160%. Такі показники забезпечувались завдяки порівняно високим врожаям високоякісної продукції та закупівельним цінам на льонопродукцію, відповідному стимулюванню товаровиробників, пільговому кредитуванню переробних підприємств тощо.

Оскільки льон – майже єдина вітчизняна целюлозна сировина, що відновлюється щороку, зростання виробництва льонопродукції є потенційним резервом валютних надходжень і тому має суттєвий позитивний вплив на добробут держави. Парадоксальність сучасного стану вітчизняного льонарства полягає у тому, що коли у всіх європейських країнах спостерігається нарощування темпів льоновиробництва, в Україні навпаки відбувається скорочення посівних площ під льоном, зниження урожайності і якості льонопродукції. Це зумовлено порушенням технології вирощування льону, зменшенням кількості внесених добрив та засобів захисту рослин, незабезпеченістю господарств необхідною технікою, великими втратами врожаю в процесі збирання та первинної обробки. Відсутність державних дотацій, диспаритет цін на промислову і льонарську продукцію, несвоєчасність розрахунків переробних підприємств із сільськогосподарськими виробниками – це ті економічні чинники, що роблять галузь в Україні збитковою.

Історичний досвід розвитку льонарства свідчить про те, що стабілізація виробництва льону можлива лише за умов найбільш повного використання потенціалу галузі, раціонального її ведення, що передбачає отримання комплексного ефекту від застосування взаємодії основних факторів виробництва: природних, біологічних, техніко-технологічних, організаційно-економічних. Для стабілізації і подальшого ефективного розвитку льоновиробництва необхідно створити таку виробничу структуру, яка буде здатна забезпечити найбільш повне використання природноекономічних умов для досягнення високого рівня врожайності і якості льонопродукції, оптимальний рівень спеціалізації, застосування сучасних форм організації праці, які дозволять ефективно використовувати робочу силу та сільськогосподарську техніку.

Ретроспективний аналіз державної політики в галузі льонарства за часів соціальних зрушень дозволяє зробити висновок, що у справі відродження льоновиробництва провідна роль має належати державі. Подолання сучасного кризового стану можливе за умов запровадження таких першочергових заходів, як стабілізація посівних площ з метою досягнення такого рівня льоновиробництва, який би в достатній мірі забезпечував внутрішні потреби, введення держзамовлення на продукцію льону, часткове пільгове кредитування, забезпечення своєчасності розрахунків за сировину. Важливо у законодавчому порядку вирішити питання про надання пільгового кредитування льонозаводам на проведення закупівлі сировини, а товаровиробникам – на придбання необхідної техніки, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо. Оскільки на сьогоднішній день в Україні близько 90% посівних площ зайнято сортами іноземної селекції, треба суттєво поліпшити селекційну роботу з льоном-довгунцем. Це вимагає збільшення фінансування дослідних установ.

Підсумовуючи викладене, необхідно підкреслити, що Україна поступово втрачає не лише цінну сировинну базу, а й традиційну для нашої країни високоприбуткову, якщо до неї поставитись по-господарськи, галузь, продукція якої високо цінується як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. У зв'язку з цим стан льонарства потребує на нинішньому етапі підтримки держави. А для цього необхідно лише одне: виконання рішень і зобов'язань її ж владних структур щодо відродження вітчизняного льоновиробництва. Тим більше, що завдяки новітнім науковим розробкам у переробній галузі намічаються додаткові напрями нетрадиційного використання льонопродукції. Отже, відкриваються нові перспективні шляхи розвитку льонарства України.

 

 

Висновки дисертації складаються з п’яти пунктів, у кожному з яких узагальнено основні результати проведеного дослідження, що виносяться на захист:

Хронологічне зіставлення основних результатів, одержаних вітчизняними та зарубіжними вченими, дало змогу підтвердити, що первинними світовими осередками зародження і розповсюдження льонарства були Індія, Південно-Західна Азія, Афганістан, Передня Азія і Колхіда.

На основі системного аналізу встановлено, що розвиток вітчизняного льонарства обумовлений сприятливими природноекономічними умовами, а також достатньою кількістю