Історія розвитку підприємництва в аграрній сфері Угорщини (1980 – 2004 роки)

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1980 по 2004 рік. Такий історичний період виділено не випадково, оскільки вибір початкової та завершальної дати являється результатом продуманого розрахунку. У 1980 році почався останній етап “кадарівського періоду” соціалізму, коли під впливом зростаючих труднощів в сільському господарстві прискорився процес внутрішньої інтеграції, покращились можливості реалізації підприємницької діяльності. Дослідження закінчується 2004 роком, коли Угорщина поряд з деякими іншими країнами стала повноправним членом Європейського Союзу, що означало початок становлення якісно нового етапу в її економічному та політичному розвитку. Практично хронологічні рамки роботи значно ширші за визначені, оскільки розвиток сільського господарства Угорщини подається з 60-х років ХХ століття. Це викликано тими обставинами, що формування угорської моделі соціалістичного сільського господарства, котра передбачала елементи підприємництва, почалася ще в період консолідації після народного повстання 1956 року. Частково також оцінюються зміни після 2004 року.

Методологія і методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження являється діалектичній підхід до пізнання, з допомогою якого стає можливим розглянути питання трансформації сільськогосподарського виробництва з пріоритетним розвитком підприємництва. В роботі використовується системний аналіз, який сприяє виявленню значимості окремих елементів подій і процесів, що вивчаються, а також принцип історизму та наукової об’єктивності. Застосовані такі методи, як проблемно-історичний, типологічний, статистичний, порівняльний та метод актуалізації. Вивчення проблеми обумовило необхідність використання даних економіки, політології, статистики, соціології, аграрної науки та інших дисциплін.

Одвічною залишається проблема об’єктивності пізнання, і не тільки в розумінні нескінченності процесу його наближення до дійсності, але й в значенні багатьох теоретичних варіантів її вирішення. В наш час створені сприятливі умови для подолання методологічних труднощів історичної науки. Зникає необхідність політизації і поляризації в підходах до вивчення недалекого минулого, хоча в цілому вони не пройшли безслідно, оскільки зберігаються різні традиції. Подальший прогрес вимагає подолання різкої поляризації в пошуках шляхів синтезу різних наукових методів, а не механічного скасування одного з них. Спрощений підхід до минулого окремої країни, виходячи нібито з пізнаних загальних теоретичних закономірностей, приводив до наукових помилок і навіть до народних трагедій.

Наукова новизна дослідження та його результатів полягає в тому, що на відміну від проведених раніше досліджень проблем аграрної сфери Угорщини в період до вступу в члени Європейського Союзу, дана робота, в історичному плані, розкриває основні моменти розвитку підприємництва в сільському господарстві. Воно має важливе значення для визначення перспектив країни в умовах, що диктуються аграрною політикою Європейського Союзу.

Найважливішими результатами дослідження, що характеризують його новизну, є наступні:

 в контексті угорської моделі сільського господарства, заснованого на інтеграційних зв’язках між великим та дрібним виробництвом, вперше отримав детальне дослідження, як рушійний фактор, підприємницький характер діяльності власників присадибних та підсобних господарств. При цьому встановлено, що поряд з позитивними результатами щодо використання ресурсів дрібних виробників, мала місце й негативна сторона, оскільки в інтересах максимізації доходів, фактичні затрати понаднормової праці кооперативного селянства складали в середньому шість годин на день, що вело до самоексплуатації людей з усіма витікаючи з цього наслідками;

 за результатами дослідження можна говорити про помилковість твердження щодо відносно високої ефективності використання основного засобу в землеробстві - сільськогосподарських угідь в одноосібних господарствах населення. Вихід продукції з одиниці площі оброблюваних земель у великих господарствах був вищий за показники одноосібного сектору;

 встановлено, що сучасна низька ефективність одноосібного господарювання в Угорщині пояснюється створенням на місці розформованих сільськогосподарських підприємств в масовому порядку карликових, нежиттєздатних господарств населення (середній розмір землекористування в одноосібному секторі складає лише 3 гектари); 

 відносно перспектив розвитку сільського господарства Угорщини після вступу країни в члени Європейського Союзу в 2004 році, встановлено, що дискримінаційні заходи в частині субсидування виробництва нових десяти країн на першому етапі тільки в розмірі 25% від рівня старих членів Союзу, фактично має сприяти процесу концентрації виробництва та привести організаційні структури у відповідність до вимог аграрної політики Союзу;

 одним з прогнозів автора дисертації, що може рахуватися особистим вкладом і виявитися дискусійним, є те, що в перспективі високий агроекологічний потенціал Угорщини може стати сировиною базою для високорозвинених галузей сільського господарства та харчової промисловості країн Західної Європи. Протистояти цьому можливо тільки в тому випадку, якщо керівництво нових господарських об’єднань, а тим більше власники товаровиробничих одноосібних господарств, підвищать рівень знань, культуру виробництва та стануть справжніми підприємцями.

Практичне значення отриманих результатів полягає в наданні наукової інформації відповідним управлінським і науково-дослідним інститутам Угорщини та України про очікувані, як позитивні, так і негативні наслідки приєднання нових країн, до європейських економічних структур. В цьому плані, слід прийняти до уваги ті обставини, що серед колишнього кооперативного селянства та робітників держгоспів, а на сьогоднішній час власників нових селянських (фермерських) господарств, тільки незначна частина має навики підприємництва. Ефективний розвиток виробництва передбачає розширення інтеграційних зв’язків з новими господарськими об’єднаннями, а також тими державними підприємствами, що ще збереглися.

Відносно використання високого агроекологічного потенціалу України, очевидно, треба