Історія розвитку підприємництва в аграрній сфері Угорщини (1980 – 2004 роки)

Результати проведених досліджень свідчать про те, що незважаючи на певні зрушення, у сільському господарстві Угорщини в період до вступу країни в члени Європейського Союзу ще не набуло масового характеру підприємництво, що являється умовою конкурентоспроможності агропродовольчих продуктів власного виробництва як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

В четвертому розділі роботи – “Особливості підприємницької діяльності напередодні членства в Європейському Союзі (2000-2004 роки)” - розглядаються перспективи сільського господарства Угорщини після вступу країни в члени Європейського Союзу. Звернена увага на негативні сторони аграрної політики Європейського Союзу – САР (Common Agricalture Policy). Переважне дотування сільського господарства, з одного боку, сприяло забезпеченню населення країн членів Європейського Союзу основними продуктами харчування за рахунок власного виробництва, але з іншого - нормативні дотації визначили високі ціни на продукти харчування.

За результатами дослідження стало очевидним, що при існуючій структурі виробництва сільськогосподарських продуктів, мається на увазі рівень його концентрації, Угорщина в значній мірі поступається не тільки країнам Західної Європи, але й окремим постсоціалістичним країнам, що обмежує можливість розвитку підприємництва. При збереженні більшості дрібних одноосібних господарств, аграрна сфера Угорщини навряд чи у майбутньому буде конкурентоздатною на ринку Європейського Союзу.

Встановлення життєздатності господарювання стане можливим із застосуванням показників GSM (Standard Gross Margin) і ESU (European Size Unit). Наведені в дисертації розрахунки свідчать, що якщо в Голландії життєздатним вважається господарство, де ESU дорівнює 16 одиниць, у Франції, Німеччині, Данії – 8 ESU, а в країнах з відносно слабко розвинутим сільським господарством - Греції, Іспанії, Португалії – 2 ESU, тоді в Угорщині цьому рівню відповідають майже всі господарські об’єднання, але не більше 30% одноосібних господарств.

Щодо перспектив сільськогосподарського виробництва Угорщини, яка з 2004 року є повноправним членом Європейського Союзу, результати дослідження свідчать про те, що без вкладення у галузь великих інвестицій її продукція буде не конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Великі, і в першу чергу, іноземні інвестиції в сільське господарство можна очікувати тільки після закінчення терміну мораторію, визначеного у 7 років на право придбання товарних земельних угідь іноземними юридичними і фізичними особами.

Після 1990 року угорська модель сільського господарства перестала існувати. У разі поновлення функціонування великих сільськогосподарських підприємств, в управлінні якими домінуючу роль відіграють представники іноземних інвесторів, по-перше, вони самі будуть виробляти окремі види продукції у великих обсягах, по-друге, стануть інтеграторами виробництва широкого кола одноосібних господарств населення. 

Відносно перспектив розвитку сільського господарства Угорщини, думки як політиків, так і вчених розходяться. Усі єдині в тому, що використання високого аграрного потенціалу країни вимагає трансформації організаційних форм виробництва не лише в господарських об’єднаннях, але і в одноосібному секторі. Ефективне підприємництво передбачає поглиблену спеціалізацію виробництва, повну переробку його продукції, освоєння нових ринків збуту.

Нами не виключається також перспектива для сільського господарства країни стати сировинною базою для тваринництва країн Західної Європи. У разі такого однобічного розвитку іноземний капітал стане панівним, а основними виробниками стануть великі аграрні підприємства.

Протистояти такому напрямку можна тільки в тому випадку, якщо в структурі землекористування відбудуться зміни у бік розширення питомої ваги господарських організацій, що знаходяться в безпосередньому управлінні громадян Угорщини, котрі володіють навичками підприємництва, прискорять процес концентрації, а це сприятиме пріоритетному розвитку життєздатних фермерських господарств.

У висновках узагальнено основні результати дослідження, що виносяться на захист:

1. В основі успішного функціонування угорської моделі сільського господарства, до зміни політичного курсу в країні у 1990 році, лежав симбіоз великомасштабного і дрібного виробництва сільськогосподарських продуктів. Абсолютна більшість керівного складу великих підприємств володіла навичками підприємництва при визначенні шляхів розвитку господарства. Угорське селянство в своїй переважній частині було позбавлено такої здатності. Автор дисертації вважає, що ситуація на Україні була ще складнішою, оскільки протягом 60 років радянська система господарювання не дозволяла проявляти самостійність та ініціативу. Отже, як в Угорщині, а тим більше в Україні, в силу історичних обставин повномасштабне впровадження ринкових елементів у сільському господарстві обмежувалося відсутністю значної кількості підприємців.

2. Зміна політичного курсу Угорщини внесла істотні зміни в розвиток аграрної сфери країни. В умовах однопартійної системи в Угорщині прийняття стратегічних рішень по розвитку аграрної галузі ґрунтувалося, на відміну від інших соціалістичних країн, на економічних розрахунках. Новий правоцентристський уряд, що прийшов до влади за результатами перших вільних виборів у 1990 році, взяв курс на суцільну деколективізацію та розформування більшої частини господарств державного сектору, що за розрахунками мало забезпечити підтримку правих партій власниками майже 1,5 мільйона новостворених одноосібних господарств.

3. Лівоцентристський уряд, що прийшов до влади за результатами других вільних виборів у 1994 році, фактично не мав своєї аграрної програми, а в період керівництва країною правоцентристським урядом у 1998-2002 роках, пріоритет був наданий одноосібним господарствам, правда з ухилом на розвиток в них товарного виробництва. В цьому плані аграрна політика незалежної України по підтримці як великомасштабного виробництва, так одноосібного господарювання є більш реальною.

Незважаючи на процес концентрації землекористування, в Угорщині до