Історія розвитку підприємництва в аграрній сфері Угорщини (1980 – 2004 роки)

У роботі констатується, що одним із факторів відносно високого, у порівнянні з іншими країнами соціалістичного табору, життєвого рівня населення Угорщини до 1990 року стала організована, з рисами підприємництва праця громадян на своїх присадибних та підсобних господарствах. Це дозволяло на досить високому рівні забезпечувати продуктами харчування населення країни, розширити експорт, особливо до Радянського Союзу.

Специфіка кадарівських реформ у сільському господарстві виявилася у вдалому поєднанні інтересів окремого дрібного власника, виробничого кооперативу і держави, яка не втручалася у їхні взаємовідносини, а за допомогою економічних важелів лише регулювала аграрне виробництво. Модель, яка склалася в Угорщині на кінець 80-х років, не можна розглядати як чисто кооперативно-соціалістичну. Скоріш за все вона була сімейно-кооперативною. Це дозволило досить швидко досягнути високих показників у забезпеченні країни продовольством та сировиною. Користуючись радянською термінологією, можна сказати, що в країні була повністю вирішена “продовольча програма”. У своїх реформаторських пошуках Угорщина серед соціалістичних країн залишалася самотньою. 

У розділі особлива увага приділяється підприємницькому характеру діяльності власників інтегрованих товаровиробничих дрібних господарств. Дослідженню цього питання сприяла наявність у автора матеріалів статистичного і аналітичного центру Міністерства сільського господарства і продовольства Угорщини.

В дисертації розглядаються зміни в структурі виробництва сільськогосподарських продуктів в період найбільш успішного функціонування угорської моделі сільського господарства та причини його регресу в наступні роки.

Розділ третій дисертації - „Розвиток ринкової економіки в сільському господарстві Угорщини після зміни політичного курсу в 1990 році” - присвячений дослідженню періоду після ліквідації партійної держави і становлення демократичної держави. Перший демократично обраний прем’єр-міністр Угорщини Антал Йожеф на засіданні Державних зборів 23 травня 1990 року проголосив: “Історичним завданням є відновлення підприємницької економічної свободи”. Саме це був головний курс нового демократичного уряду, що означало майже повну зміну економічної політики, у тому числі і в аграрній сфері. Для цього необхідна була повна лібералізація вільної ринкової конкуренції. На законодавчому рівні відкривався шлях до особистої ініціативи, підприємництва в господарській діяльності. В аграрній сфері були ліквідовані обмеження періоду соціалізму, у першу чергу права на особисте володіння землею. Досягнути цього прагнули через ліквідацію виробничих кооперативів.

У роботі показано, що в основу діяльності правоцентристського уряду була покладена ліквідація домінуючої ролі великих сільськогосподарських підприємств, і в першу чергу – виробничих кооперативів. У значній мірі такий підхід обумовлювався політичними мотивами. Зокрема, шляхом повної деколективізації Партія дрібних господарів намагалася збільшити свою підтримку з боку зростаючого одноосібного селянства. Новим політикам здавалося, що настав час відновити масову базу власників, котрі будуть вести господарювання, опираючись виключно на власну працю. У цьому вбачалася запорука незворотніх демократичних перетворень.

Процес приватизації виробничих кооперативів практично створив ряд таких проблем, які до цього часу повністю не вирішені. Власниками землі стали й такі громадяни, які нічого спільного не мали з сільськогосподарським господарством. Між 1990 і 1994 роками валові обсяги виробництва зменшилися на 50%, що відкинуло його до рівня 1938 року. Падіння призвело до росту постійного безробіття в усьому аграрному секторі. У колись успішній галузі економіки з’явилося 300 тисяч зайвих людей. Масовим явищем стали відсутність життєвих перспектив і бідність, що різко налаштувало громадськість проти політичного курсу нових демократичних урядів. Автор дисертації приєднується до думки окремих угорських вчених, що селянство країни, маються на увазі власники створених нових господарств, не були готові розпочати самостійну підприємницьку діяльність.

Поступово ставало очевидним, що в нових умовах рівень підприємництва повинен відповідати вимогам ринкової економіки. В одноосібному секторі аграрної галузі майбутнє за розширенням нового процесу концентрації виробництва. Життєздатними залишаються тільки ті господарства, на чолі яких стоїть справжній підприємець. На думку автора, виходом із становища, що склалося у 90-х роках, могло стати розширення діяльності господарських об’єднань, а також курс на інтеграцію до європейських економічних структур.

Приведені в дисертації дані свідчать про те, що в Угорщині з майже одного мільйону одноосібників-господарів тільки 0,7% мають у своєму розпорядженні угіддя розміром більше 50 гектарів на одне господарство, а розмір землекористування 90% господарств не перевищує 5 гектарів. У 1997 році введена нова категорія виробників сільськогосподарських продуктів – за угорською термінологією „ештермеле”, що займається незначним за обсягом виробництвом і звільнена від сплати податків при реалізації продукції на суму до 6 мільйонів форинтів (приблизно 30-35 тисяч доларів США) на рік.

На противагу даній категорії, в останні роки в одноосібному секторі все більше з’являються товаровиробничі фермерські господарства під назвою сімейних господарств, в яких власник займається винятково виробництвом сільськогосподарських продуктів. В даний час нараховується майже 20 тисяч фермерів, котрі користуються пріоритетним дотуванням для придбання засобів виробництва, оренди чи закупівлі землі.

Господарські організації різних юридичних форм займають до 40% орних земель країни. З огляду на те, що керівництво цих акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю складається, як правило, з висококваліфікованих фахівців колишніх сільськогосподарських підприємств, діяльність цих нових об’єднань відповідає вимогам підприємництва.

Незважаючи не негативні тенденції після 1990 року, активне сальдо експорту-імпорту агропродовольчих продуктів складало в 2003 році 

299 мільярдів форинтів (1,5 мільярда доларів США), що є стабілізуючим чинником по зменшенню