Історія української культури. Частина 2

На межі ХІХ та ХХ ст. склалися і мали значний вплив на подальший розвиток мистецтва такі напрями модернізму як фовізм, футуризм, кубізм, експресіонізм, сюрреалізм, абстракціонізм та ін. Вони знайшли підтримку у багатьох видах мистецтва, тому представлені в живописі, скульптурі, літературі, музиці більшості країн Європи й у вітчизняній художній культурі. Цікаво, що саме українському модернізму, маємо на увазі творчість Давида Бурлюка (1882-1967), Казимира Малевича (1878-1935), Михайла Бойчука (1882-1937) та інших, судилося багато в чому визначати шляхи розвитку європейського мистецтва.

Модернізму в цілому притаманно слідування ідеї перетворення світу, створення нової реальності, що в свій час спробували відтворити імпресіоністи. Але початком модернізму вважається поява фовізма (фр. – хижак) як художнього напрямку, коли у 1905 р. картини Анрі Матісса (1869-1954) були виставлені у Парижі. Яскравих представників цього напрямку – Андре Дерена (1880-1954), Альбера Марке (1875-1947) – називають дикими митцями, що боролись за нове мистецтво. Вони повертаються до яскравих фарб, вивчають мистецтво «варварів» та намагаються передати настрій митця, а художніми засобами для них становляться колір та різке «матеріально відчутне» світло.

Наступним яскравим проявом модернізму можна вважати футуризм (лат. futurum – майбутнє), що зародився на початку ХХ ст. в Італії та набув міжнародної популярності. Спрямованість у майбутнє, культ техніки, поетизація швидкості, руху та життя мегаполісів об’єднала багатьох митців. Засновник футуризму Філіппо Марінетті (1876-1944), його італійські, українські та російські послідовники, а саме Джино Северіні (1883-1966), Умберто Боччоні (1882-1916), Давид Бурлюк, Олександра Екстер (1882-1949), Олександр Богомазов (1880-1930), Володимир Маяковський (1893-1930), критикували академічне мистецтво та формували у новій творчості «динамічний образ» свого часу.

Послідовним продовженням розвитку нереалістичного мистецтва становиться кубізм (фр. cube – куб) – напрямок модернізму, що формується у перших десятиліттях ХХ ст. Кубісти зосереджують увагу на пластичних композиціях, обмежуючи палітру двома-трьома кольорами, переважно чорним, сірим, коричневим. Пабло Пікассо (1881-1973), Жорж Брак (1882-1963) спочатку сміливо полемізують з А. Матіссом, а згодом підсумують свої пошуки в концепції кубізму. До ідеології кубізму в подальшому приєдналися Фернан Леже (1881-1955), Робер Делоне (1885-1941), Франтішек Купка (1871-1957), бо саме вони вважали доцільним відображення дійсності за допомогою геометричних форм та пропорцій. Кубісти спрощують предмети до геометричних форм й створюють свою нову реальність з кубиків та інших геометричних форм. На становлення кубізму значно вплинули науково-технічні відкриття та новації кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

У художніх експериментах митців Європи на початку ХХ ст. було закладено основу експресіонізму (фр. expression – виразність, експресія). У перші роки свого розвитку експресіонізм існував як форма індивідуального протесту проти капіталістичної дійсності, жорстокості, зла. Але вже Перша світова війна добавила нові теми: протест проти війни, приреченості людини, смерті та самотності. Ернст Кірхнер (1880-1938), Оскар Кокошка (1886-1980), Едвард Мунк (1863-1944), Франц Кафка (1883-1924) були об’єднані саме експресіонізмом на європейському просторі, а в українській культурі принципи експресіонізму яскраво відобразилися у творчості Марії Котляревської (1902-1984), Ольги Кобилянської (1863-1942), Василя Чекригіна (1897-1922), Василя Стефаника (1871-1936). Дуже вражають вже назви робіт експресіоністів, наприклад, «Крик», «Людина на колінах», «Сповідь», «В’язниця».

Своє захоплення новою реальністю демонструє сюрреалізм (фр. sur – над, більше ніж), який існує майже століття і сьогодні належить до популярних та впливових течій. Його теоретична програма формувалася при безпосередній участі З. Фрейда. Фактичним засновником сюрреалізму вважається Андре Бретон (1896-1960), а найбільш визначним практиком цього напряму мистецтва – Сальвадор Далі (1904-1989). Сюрреалісти повністю підтримали ідею З. Фрейда про невичерпність позасвідомого та його вплив на життя кожної людини. Абсолютизуючи сновидіння, вони намагаються довести загальнолюдський характер мистецтва, побудованого за методом образної інтерпретації сну. Звідти ж запозичені й образи живописних, літературних, кінематографічних, театральних сюрреалістичних творів. З’являються спотворені істоти, породжені хворобливою фантазією, символи, зрозумілі лише їх творцям; такі образи Рене Магрітта (1898-1967), Макса Ернста (1981-1976), Семюеля Беккета (1906-1989), А. Бретона, С. Далі та ін. Загалом сюрреалістичні твори не мають оптимістичного змісту, бо людина приречена. Отже, сюрреалізм моделює ірраціональну картину світу, властиву також мистецтву кіно на ранньому етапі його історії. Образ ХХ ст. більшою мірою створений саме кінематографом, який як вид синтетичного мистецтва вже існував та стрімко поширювався. На сьогодні його класикою залишаються роботи Федеріко Фелліні (1920-1993), Сергія Ейзенштейна (1898-1948), Олександра Довженка (1894-1956), Сергія Параджанова (1924-1956). Кінематограф створює свою дійсність й довершено передає ілюзію за справжню реальність – саме це об’єднує режисерів та сюрреалістів.

Уперше заявив про себе в образотворчому мистецтві абстракціонізм (лат. abstraction – відокремлення) у 20-х рр. ХХ ст. Пізніше він поширився майже на всі види просторових мистецтв. Лідерами абстракціонізму стали Василь Кандинський (1866-1944) та Казимир Малевич (1878-1935), котрі потім започаткували різновиди цього напрямку. Цікаво, що К. Малевич народився, виріс та здобув початкову художню освіту у Києві. Відчутно вплинув на становлення абстракціонізму інтуїтивізм А. Бергсона