Комплексний підхід у соціально-педагогічній роботі з "дітьми вулиці"

Найпоширеніший спосіб отримання засобів до існування – жебрацтво: 43, 4% дітей, які тікали з дому, здобувають гроші на життя в такий спосіб. 33, 33% намагаються заробляти гроші (найчастіше зустрічаються такі форми заробітків як перенос вантажів і збір пляшок), 18, 24% беруть гроші в родичів (наприклад, украв у матері гроші і втік з будинку). 15, 72% чесно зізналися, що їм доводиться красти або грабувати перехожих, 14, 47% беруть гроші у друзів.

 

 

 

При роботі з “дітьми вулиці” робота в парах «хлопець-дівчина» є оптимальним рішенням, яке дозволяє дотриматися балансу між безпекою роботи з одного боку і формуванням довіри в дитини з іншого. Вечірній час роботи сприяє потраплянню в поле зору соціальних працівників найбільшої кількості дітей, і, насамперед, дітей групи ризику. Пунктуальність, стабільність і чіткість дотримання графіка обходу території вуличними працівниками дає їм додаткові можливості при завоюванні довіри в безпритульників.

Кожній парі вуличних працівників приділяється певна територія, яку вони повинні добре знати і орієнтуватися на ній. Це свого роду поле їх діяльності. Необхідно прагнути підключати до своєї роботи дітей, на яких можна покластися, створювати мережу інформаторів, яка підвищила б оперативність роботи.

Джерелами інформації про дітей групи ризику можуть бути:

МВС: ПСН – підрозділ по справах неповнолітніх, дільничні;

КСН – комісія зі справ неповнолітніх;

дорослі, проживаючі на даній території;

самі вуличні діти або діти, які недавно потрапили у притулок, дитячий будинок або інтернат.

Крім того, таких дітей можна знайти на перехрестях з інтенсивним рухом, у покинутих напівзруйнованих будинках, у під'їздах, підвалах і на горищах звичайних (не елітних) будинків, у відкритих люках теплотрас, у підземних переходах і на станціях метро. Нерідко такі діти збираються на ринках, ярмарках, біля кіосків – там, де можна заробити або щось вкрасти; жебрацтвом вони звичайно займаються біля ресторанів, нічних клубів і автостоянок.

При пошуку дітей вулиць можна роздати місцевим жителям, дітям і співробітникам організацій листівки із проханням повідомити інформацію про дітей, які потребують допомоги, за визначеним телефоном.

Перед початком необхідно безпосереднє дослідження району із залученням невеликої кількості вуличних працівників: соціальних працівників або добровольців. Пошук і безпосереднє знайомство з безпритульниками, знання їх проблем і потреб на місцях дозволить чіткіше відкоригувати цілі майбутньої основної роботи.

Початок роботи повинен бути побудований на зборі всієї доступної інформації про безпритульників. Будь-яка існуюча інформація буде неоціненною для нового проекту. Може знадобитися інформація не тільки про дітей, але і про працюючим з ними.

Перед початком роботи корисно обговорити свої ідеї із представниками органів місцевої влади та інших організацій, які цікавляться даною тематикою. Вироблення спільних дій дозволить значно ефективніше працювати з проблемою. Нерідко це допомагає знизити матеріальні витрати, що досить важливо у ситуації, коли справою займається громадська організація, яка працює з волонтерами.

Починаючи роботу, необхідно чітко уявляти, які форми допомоги можна надати безпритульникам, визначити, які є притулки, соціальні центри, які державні структури займаються цією проблематикою і яку допомогу вони можуть надати. Необхідно знати, які правозахисні організації є в регіоні, тому що найчастіше необхідне втручання юристів для захисту прав неповнолітніх, а також. виявити, які клуби, гуртки і секції працюють у мікрорайоні, які є можливості в організації дозвілля.

 

 

Досвід роботи віч-на-віч із вуличними дітьми в їх середовищі є цінним для кожного, хто має з ними справу. Навіть ті люди, які не планують працювати безпосередньо з вуличними дітьми, отрисують необхідні знання, провівши певний час у їх суспільстві. Ні статистичні, ні описові дані не можуть замінити безпосереднього контакту [22, c. 78].

Перший контакт із вуличними дітьми може шокувати. Вуличні діти можуть здатися непристойними, а їх дії – загрозливими. Є небезпека зараження шкірними захворюваннями, можна зштовхнутися з відвертою брутальністю з їх боку. Вони вміло використовують контакт зі співчуваючими людьми, щоб спробувати отримати в них щось істотне – гроші, одяг, продукти або цигарки. Якщо працівник нічого не може запропонувати, у нього може виникнути почуття провини. Соціальному працівникові слід спробувати проаналізувати ці страхи і переживання.

На перший контакт з вуличними працівниками діти, швидше за все, підуть із недовірою. Одним з варіантів може бути така форма: соціальний працівник (доброволець) представляється (відразу попереджаючи дітей, що він не з міліції) і розповідає безпосередньо про свою роботу, що він робить і навіщо. Перший контакт звичайно не повинен бути тривалим, досить 10-15 хвилин. Непогано спрацьовує прохання посприяти в пошуку дітей, які потребують допомоги, на яке безпритульники часто із задоволенням погоджуються. Прощаючись, потрібно попередити, що тепер ви досить часто в силу своїх обов'язків будете тут з'являтися (можна вказати точний час) і сподіваєтеся на