Концепт рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології

Робота не пов’язана з науковими темами організації, де вона виконувалась.Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 22 грудня 2010 року).

Метою дослідження є розкриття пізнавального потенціалу концепту рутинізації в соціології та здійснення обґрунтування його теоретико-методологічного статусу.

Для реалізації вказаної мети вирішено такі завдання: 

Шляхом аналізу систематизованих наукових джерел виявлено стан розробки теми у вітчизняній та зарубіжній соціології.

Здійснено історико-теоретичний огляд передумов виникнення в соціології концепту "рутинізація".

Визначено пізнавальну роль та функціональну специфіку концепту "рутинізація" в контексті категоріально-понятійного апарату феноменологічної та постструктуралістської соціології.

Розкрито пізнавальні можливості концепту "рутинізація" в постструктуралістській та феноменологічній соціології стосовно пояснення процесу відтворюваності соціального порядку.

З’ясовано характер концептуального відображення процесу рутинізації в радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах в порівнянні з іншими напрямками соціології постмодерну.

Здійснено обгрунтування атрибутивних і реляційних ознак поняття "рутинізація" та визначено його гносеологічні функції.

Об’єкт дослідження – концептуальні інтерпретації явища та процесу рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології.

Предмет – пізнавальний потенціал концепту "рутинізація" в феноменологічній та постструктуралістській соціології.

Методи дослідження.

У якості методології дослідження застосовані основні концептуальні положення сучасної феноменології, постструктуралістської соціології та теорії практик. 

Зважаючи на мету й завдання дослідження, були використані такі загальнонаукові методи, як аналіз, індукція (для виявлення еволюції концепту рутинізації в рамках феноменологічного й постструктуралістського понятійно-категоріального апарату), дедукція (з метою виокремлення структурних складових концепту рутинізації як результату розвитку феноменологічних ідей у постструктуралістській перспективі), системний аналіз (для визначення специфіки концепту "рутинізація" у низці суміжних за змістом понять), порівняння (для фіксації відповідного евристичного та методологічного потенціалу концепту рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській перспективах), синтез (з метою імплементації концепту рутинізації в дискурс соціологічних теорій постмодернізму).

Наукова новизна одержаних результатів.

Наукова новизна дослідження полягає у розкритті пізнавального потенціалу концепту рутинізації як загальносоціологічного поняття на основі аналізу його концептуального втілення у феноменологічних і постструктуралістських соціологічних теоріях.

Наукова новизна конкретизується в наступних одержаних результатах:

Вперше:

В аспекті історико-теоретичного дослідження еволюції концепту "рутинізація" в теоретичній соціології як пізнавального засобу пояснення неявних та явних функціональних характеристик організації суспільного життя показано, що оформлення концепту є логічним результатом розвитку уявлень про механізми забезпечення повторюваності й стандартизації індивідуальних та колективних практик соціальних суб’єктів. 

Розкрито атрибутивні характеристики концепту "рутинізація" як загально-соціологічного поняття, що фіксує повторювані зв’язки й стандартизовані процедури в суспільній взаємодії, виокремлює їх тривіальність, самоочевидність та нерефлексивність, відображає складний процес забезпечення стабільного відтворення соціальних практик з поточним переведенням їх у розряд легітимованих, включених до природної настанови й системи габітуалізованих диспозицій.

Розкрито взаємодію означеного концепту з суміжними за змістом поняттями (типізація, хабітуалізація, симуляція). Типізація, як узвичаєння типових ознак феноменів і практик, позначає рутинні процеси, які відбуваються виключно в свідомості, тоді як концепт "рутинізація" описує процес перетворення досвідного знання на передумову дії та вказує на безпосереднє перетворення практики на фонову й несвідомо відтворювану. Відмінності в смислових відтінках між поняттями габітуалізації й рутинізації незначні та виходять з різних концептуальних диспозицій їх використання в межах феноменологічної та постструктуралістської традицій. За умов неспівпадіння логіки формування рутин в економічному, політичному, приватному та релігійному інституційних дискурсах рутинізація розуміється як механізм перетворення діяльності на симулятивну, механічно відтворювану відповідно умовам, які лише сприймаються як реальні, але диктуються вже рутинізованими в тій чи іншій сфері уявленнями про належне.

Сформульовано основні гносеологічні функції концепту "рутинізація" з позицій теорії та методології постструктуралістської соціології. Виокремлено функцію дослідження суспільних механізмів, що обмежують та надають легітимні канали для здійснення діяльності суб’єктів (теорія структурації Е. Гіденса) та функцію відображення зв’язку між структурованим соціальним простором та внутрішніми системами диспозицій агентів (теорія подвійного структурування реальності П. Бурдьє).

Уточнено:

Пізнавальні можливості концепту рутинізації у дослідженні критичних ситуацій: виокремлення сутнісних рутинних практик на макро- й мікрорівнях суспільної взаємодії (Е. Гіденс, Г. Гарфінкель) є підґрунтям для з’ясування механізмів та форм типової активності соціальних суб’єктів, які дозволяють підтримувати відчуття онтологічної безпеки та систему фонових очікувань, а отже, відновлювати нерефлексовану впорядкованість соціального життя.

Потенціал концепту рутинізації до висвітлення внутрішньої логіки як неформалізованих, так і інституційних дискурсів, оскільки впорядкування останніх на практичному рівні призводить до вироблення загальних рутинних схем і процедур. Це дає можливість використовувати його як дослідницький інструмент для гносеологічного подолання дискурсивної фрагментованості й неузгодженості. Таким чином, доцільним є застосування даного концепту до пояснення соціального порядку за умов постульованої постмодерністами плюралізації соціальних смислів, цінностей, практик.

Дістало подальшого розвитку:

Знання про пізнавальні можливості концепту