Концепт рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології

Рутинізуюча властивість повсякденності зачіпає міжсуб’єктну взаємодію на всіх рівнях, вказуючи на повторювані, стандартизовані типові практики й умови соціальної інтеракції. Позначаючи процес встановлення звичних відтворюваних зв’язків, умов і закономірностей, концепт "рутинізація" може бути актуальним будь-де (коли мова йде про людські взаємовідносини), він здатен відкривати нові аспекти в різних сферах наукового інтересу, пов’язаних з повторюваними чи стандартизованими соціальними процесами.

Використання концепту "рутинізація" у постмодерністській пізнавальній стратегії дає можливість позначити й відобразити процеси затвердження симулятивних соціальних практик і пояснити, як можливе підтримання типової непроблемної соціальної взаємодії за умов радикалізації рефлексії та усвідомлення великої кількості ризиків.

Цей концепт набуває ваги в соціологічній теорії на хвилі прагматичного повороту та не втрачає своєї актуальності для соціології на просторі від феноменологічних картин соціального світу до постструктуралістських, і, навіть, постмодерністських моделей суспільства. Звернення до нього стало необхідним і звичним для пояснення соціальних практик, які здатні зберігати свій рекурсивний характер і в екстремальних умовах глобальних соціальних зрушень, здійснювати інтеграцію соціальних інститутів та підтримувати відчуття довіри до їх легітимності й онтологічного значення.

У розділі стверджується сходження концепту рутинізації на рівень загального соціологічного поняття. Воно, зокрема, пов’язує такі соціологічні терміни, як типізація, фонові очікування, соціальний запас знання, габітуалізація, фрейм, соціальні практики, симуляція тощо. Іншими словами, поняття "рутинізація" схоплює певну атрибутивну єдність характеристик та взаємозв’язків, притаманних відповідному класу суспільних процесів, які забезпечують стандартизацію й відтворення соціальних взаємодій як на рівні індивідуальних акторів, так і на інституційному рівні. Завдяки організації знань, які характеризують рутинізацію як елемент соціальної реальності, ми отримуємо поняття, що позначає всі конкретні форми рутини й здатне слугувати маркером для специфічної соціологічної точки зору на соціальний порядок як на практичне досягнення. Рутинізація – це складний процес забезпечення можливості стабільного відтворення соціальних практик з поточним переведенням їх у розряд легітимованих, нерефлексованих, включених до природної настанови й системи габітуалізованих диспозицій. Поняття "рутинізація" може бути використане для дослідження того, як конструюється тло практичної діяльності, завдяки якому у соціальних акторів з’являється час і можливості для привнесення інновацій, як підтримується впорядкованість соціальної взаємодії в критичних ситуаціях та як встановлюються практичні схеми в змінених умовах.

 

 

У дисертації наведене вирішення наукової проблеми, спрямоване на подолання гносеологічної суперечності, пов’язаної з переважно монопарадигмальним вжитком концепту "рутинізація" та неповним розкриттям пізнавального потенціалу даного концепту як важливої  наукової абстракції сучасної соціологічної теорії. Відповідно, була досягнута мета роботи – розкриття пізнавального потенціалу та здійснення обґрунтування теоретико-методологічного статусу концепту рутинізації в соціології, що дозволяє поширити його використання як наукового поняття на різні соціологічні підходи. Описане виникнення й еволюційний шлях концепту рутинізація в феноменологічній та постструктуралістській соціології, розкриті можливості поширення його пізнавального потенціалу на інші інтерпретативні соціологічні теорії, визначені його атрибутивні характеристики, функції й характер зв’язку з суміжними поняттями.

Доведено, що концепт рутинізації формувався в соціології в межах феноменологічного й постструктуралістського підходів, оскільки саме в них виокремились та викристалізувались означення основних його елементів. Показано, що ці елементи було абсорбовано теорією практик та радикальним постмодерністським соціологічним напрямком. Саме завдяки розумінню процесу рутинізації та його механізмів стало можливим розкриття в межах означених теорій сутності відтворення соціального порядку через практичну активність індивідуальних та колективних соціальних суб’єктів.

Показано, що концепт "рутинізація" охоплює процеси, які спричиняють чи супроводжують утворення й відтворення звичного, нормального, очікуваного, повторюваного способу здійснення соціальних та індивідуальних практик суб’єктами дії. Виявлено пізнавальну роль та функціональну специфіку концепту рутинізації в контексті категоріально-понятійного апарату феноменологічної соціології, зокрема його втілення в понятті "хабітуалізація" в соціології знання П. Бергера й Т. Лукмана. Розглянутий в подальших розділах розвиток концепту рутинізації фіксує дедалі більше сутнісних характеристик відповідного процесу, який зрештою починає розумітись як процес перетворення практик на нерефлексовані чи навіть симулятивні, шляхом їх регулярного відтворення, узвичаєння й стандартизації. Наслідком процесу рутинізації стає рутина, під якою ми розуміємо комплекс таких індивідуальних та колективних практик, які регулярно й нерефлексовано відтворюються в світі повсякденного життя. Таким чином, атрибутами рутинізації є стабільність, повторюваність і нерефлексивна відтворюваність соціальних практик.

Концепт рутинізації в постструктуралістській соціології втілюється в однойменному понятті теорії структурації Е. Гіденса. Рутинізація інтерпретується як механізм утворення соціального порядку, що є результатом практичних дій соціальних суб’єктів, тоді як феноменологія описує його як аспект інституціоналізації. Це пояснюється відмінністю точок зору на природу соціального порядку, які й визначають різницю в смислових відтінках інтерпретацій концепту рутинізації. Зокрема, з позицій постструктуралізму самі рутинні практики відтворюють впорядкованість соціальної взаємодії, а з позицій феноменології хабітуалізовані дії легітимуються й утворюють соціальні інститути.

Виявлено, що концепт "рутинізація" набуває ознак загальносоціологічного поняття, яке може бути включене в категоріально-понятійний апарат соціології. В радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах він дає можливість позначити й відобразити процеси затвердження симулятивних соціальних практик і пояснити, як можливе підтримання типової непроблемної соціальної взаємодії за умов радикалізації рефлексії та усвідомлення великої кількості ризиків. Концепт "рутинізація" може бути реалізований через такі терміни, як соціалізація, хабітуалізація, типізація,