Консультування проблем підліткового віку

Суперечність між самоставленням підлітка та ставленням дорослого часто є джерелом тривалих конфліктів та відчуження. Практичні дії, спрямовані на корекцію відчуження підлітка, в першу чергу від його батьків, передбачають як індивідуальну, так і групову роботу, спрямовану на підвищення рівня саморегуляції підлітків, навчання їх способам конструктивного розв’язання проблем, підвищення стресостійкості, зниження тривожності та агресивності, поліпшення соціалізації в суспільстві.

У бесідах з батьками необхідно звертати увагу на складність перебігу вікових криз. Так, наприклад, у підлітковому віці вона часто ускладнюється стилем взаємодії в сім’ї, проявами індивідуальності дитини, її здоров’ям та опосередковується соціальною ситуацією (статусом у школі, взаєминами з друзями, системою оцінювання вчителів тощо). В процесі консультації потрібно налаштовувати батьків на позицію співробітництва, спільного вирішення сімейних проблем, а підлітків – на довіру, врахування досвіду батьків, безоцінне ставлення до позиції, що відрізняється від їх власної, вчити аналізувати власні і чужі вчинки, зменшуючи категоричність суджень.

Головне завдання консультанта – зняти психологічний бар’єр, налаштувати на готовність до співпраці, звертати увагу на мотивацію людських вчинків, а не лише на їх результати. Можна запропонувати підліткам вести щоденні записи спостережень за своєю поведінкою, виділяючи те, що їм найбільше сподобалось, а що викликало неприємні емоції.

Щодо консультування юнаків і дівчат старшого шкільного віку, то можна виділити типові випадки і ситуації звертання до консультації батьків старшокласників, а також їх самих. Серед них:

погані взаємини між старшокласниками та їхніми батьками, послаблення впливу на прийняття рішень дітьми;

невдоволення батьків тим, як їхні діти вибирають собі друзів, особливо стосунками між статями;

розбіжності між батьками і дітьми щодо вибору дитиною майбутньої професії, нездатність відшукати адекватні способи досягнення згоди;

відсутність спільних інтересів, небажання дітей проводити час разом із батьками;

конфлікти між розлученою матір’ю (батьком) і дорослою дитиною через те, що в родині з’явився новий чоловік (нова жінка), конфліктні ситуації як наслідок поганих взаємин між дорослими дітьми від різних батьків в одній і тій же родині.

До можливих ефективних способів практичного розв’язання згаданих вище проблем можна зарахувати:

індивідуальні бесіди з учасниками конфліктних ситуацій, у ході яких аналізуються причини погіршення міжособистісних стосунків;

групові зустрічі (тренінги, круглі столи, диспути, ділові ігри), на яких оптимізувати процеси саморегуляції, здатність до відкритого демонстрування як позитивного, прихильного, так і негативного ставлення; виробляються уміння до гнучкого управління емоціями, емпатійного слухання, спільного знаходження конструктивних рішень тощо.

У ході індивідуальних консультацій потрібно звернути увагу клієнта (старшокласника) на зміст його власних переживань, що викликає в них стійку негативну реакцію, вияснити, як би вони вчинили на місці батьків чи вчителів. Під час бесід з батьками важливо звернути їхню увагу на типові й специфічні прояви індивідуальних якостей дітей, на які необхідно зважати, якщо дорослі щиро хочуть налагодити з ними стосунки.

Під час групових зустрічей можна виробити спільні правила поведінки (бачити позитивне, оцінювати свої дії, критика у вигляді рекомендацій, спокійне представлення своєї позиції, пошуки компромісу, утримання від з’ясування стосунків у стані роздратування).

 

 

Можливість надання психологічної допомоги сім’ї залежить, насамперед, від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних. Існують наступні психологічні методи вивчення сім’ї:

науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, які розширюють професійний світогляд психолога-практика;

діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім’єю;

корекційно-діагностичні або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форми і змісту корекційної роботи з сім’єю.

При цьому психологічне консультування сім’ї передбачає розв’язання наступних завдань:

з’ясування того, чи є проблема сім’ї об’єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо) ;

виявлення об’єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім’я загалом) ;

вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім’єю загалом) ;

психоконсультування під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім’ї на психолога і один на одного, особливості їх поведінки тощо).

Розв’язати перелічені завдання важко, насамперед, внаслідок складності сім’ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів, а також внаслідок відсутності єдиного підходу до вирішення проблем сім’ї.

Серед існуючих теоретичних концепцій виділяють два полярних підходи до вивчення сім’ї: індивідуальний і системний. При індивідуальному підході сім’я розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім’ї, що звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім’ї, які ускладнюють сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр консультування з індивіда на групові процеси сім’ї як системи, а проблеми членів сім’ї вважаються такими, що відбивають дисфункції сімейної системи. У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батьків і дітей, стилі виховання та їх вплив на становлення особистості дитини.

Консультування подружніх стосунків спрямоване, насамперед, на виявлення факторів, які знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність. Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно-функціонального підходу