Консультування проблем підліткового віку

емоційне відторгнення;

жорстоке поводження;

гіпопротекція.

За допомогою опитувальника АСВ виявляють психологічні причини відхилень у сімейному вихованні, спричинені, насамперед, особистісними проблемами батьків, які розв’язуються за рахунок дитини:

розширення сфери батьківських почуттів, що найчастіше спостерігається тоді, коли подружні стосунки з певних причин (невідповідність характерів, розлучення, смерть) порушуються, і від дитини вимагається задовольняти хоча б частину потреб (у прихильності і частково, як правило, на неусвідомлюваному рівні – еротичних потреб) ;

стимулювання проявів дитячих якостей у підлітка, що призводить до розвитку психічного інфантилізму дитини;

виховна невпевненість батьків, коли батьки (як правило, з психастеніч-ними рисами особистості) потурають дитині, поступаючись їй практично в усьому, відтворюючи стиль взаємин у батьківській сім’ї;

фобія втрати дитини – перебільшення “тендітності”, хворобливості дитини;

недорозвиненість батьківських почуттів, що зумовлює емоційне відторгнення, жорстоке поводження з дитиною;

проекція на дитину власних небажаних якостей, що супроводжується характерним прагненням у будь-якому вчинку дитини виявити “істинну” (погану) причину – ті якості, з якими батьки неусвідомлено не можуть примиритися у собі;

винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання, характерним проявом якого є вираження невдоволення виховними методами іншого (з позиції “хто правий? ”) ;

зрушення в установках батьків до дитини залежно від її статі, коли спостерігається неусвідомлюване неприйняття дитини іншої статі.

Дослідник Е. Ейдеміллер відзначає необхідність не лише встановити причини неадекватного ставлення батьків до дитини, а й місце цієї причини в сукупності відносин у сім’ї. У цьому разі, на його думку, доцільно використовувати проективні методики “Сімейна генограма” і “Сімейна соціограма”, спрямовані на виявлення особливостей характеру взаємин членів сім’ї. Результати проективного тесту “Сімейна соціограма”, який виконують всі члени родини, психолог аналізує за наступними критеріями:

кількістю членів сім’ї, які потрапили у площину кола, при цьому можливо, що член сім’ї, з яким випробуваний перебуває в конфліктних стосунках, буде “забутий”, а хтось зі сторонніх осіб (іноді тварин) може бути зображений як член сім’ї;

розміром кружків, що свідчить про значущість членів сім’ї для піддослідного (чим більший кружок, тим вищий рівень значущості) ;

розміщенням кружків один щодо одного у площині тестового поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім’ї піддослідний зображує у центрі або верхній частині поля;

відстанню між кружками, яка визначає психологічну відстань між членами сім’ї, причому перетин кружків або їх розміщення один у одному свідчить про недиференційованість “Я” у членів сім’ї, наявність симбіотичних зв’язків.

Метод “сімейна генограма” припускає графічне зображення уявлень членів сім’ї про характер цих взаємин за допомогою умовних символів, якими позначається ступінь прихильності, психологічної залежності членів сім’ї один від одного.

У методі “Сімейної соціограми” піддослідному пропонується намалювати коло і в ньому себе і членів своєї сім’ї у формі кружків, підписуючи їх так, щоб було зрозуміло, хто з членів сім’ї де розміщений. Врахування особливостей структури сім’ї та її функціонування як цілісного організму покладено в основу методу системного підходу до психологічної консультування сім’ї.

Існують різноманітні схеми аналізу сімейної системи, які фактично є результатом інтеграції кількох підходів (структурного, функціонального та ін.), в яких розглядаються різноманітні аспекти життєдіяльності сім’ї. Так, методика вивчення психологічного здоров’я сім’ї складається з сукупності окремих методик, які діагностують певні закономірності функціонування сім’ї:

“подібність сімейних цінностей”, що відбиває ступінь близькості життєвих позицій кожного члена сім’ї в основних сферах її життєдіяльності;

“функціонально-рольова узгодженість”, яка грунтується на основі розвитку соціально-психологічних механізмів внутрішньо-сімейної інтеграції;

“соціально-рольова адекватність”, яка розкриває особливості сприйняття членами сім’ї своїх соціальних ролей та їх ставлення до цих ролей;

“адаптивність у мікросоціальних стосунках”, яка побудована з врахуванням необхідності рівноваги в афективній, когнітивній і поведінковій сферах взаємин у сім’ї;

“емоційна задоволеність”, яка грунтується на порівнянні очікувань і реальних досягнень членів сім’ї;

“спрямованість на сімейне довголіття”, яка виявляє особливості розвитку і реалізації потреб особистості в сім’ї.

Узагальнений показник психологічного здоров’я сім’ї визначається як сукупність показників за кожною методикою і може бути інтегральною характеристикою загальних тенденцій благополуччя сім’ї.

Найповніше системний підхід поданий в інтегральній моделі О. Чернікова, яка пропонує аналізувати сім’ю як систему з погляду її структури, стадій розвитку сімейної історії, комунікацій і проблемної поведінки членів сім’ї. Відповідно до цієї моделі структуру конкретної сім’ї вивчають за такими її параметрами, які залишаються відносно незмінними протягом певного періоду і які можна порівняти із відповідними стадіями життєвого циклу:

згуртованістю – визначається як ступінь близькості членів сім’ї і вказує на їх почуття поєднання в одне ціле;

ієрархією – виявляються домінуючі члени сім’ї і ступінь їх впливу один на одного;

зовнішніми і внутрішніми межами – описуються взаємини сім’ї із соціумом і різними підсистемами сімейної групи (підсистемами батьків, дітей, індивідуальними та ін.).

Аналіз цих параметрів дає змогу виявити дисфункціональні елементи сімейної системи.

Відповідно до структурної теорії дисфункцію в сім’ї створюють надто жорсткі межі (коли відбувається мало зв’язків між сім’єю і оточенням, то утворюється застій у системі) або дуже розмиті межі (коли у членів сім’ї занадто багато зв’язків з оточенням і мало між собою).

Дисфункціональні сім’ї, як правило, мають також розмиті межі між поколіннями, що призводить до міжпоколінних коаліцій, коли, наприклад, згуртованість у підсистемах “батьки – діти” набагато вища, ніж у батьківській підсистемі (тоді як у сімейній групі, яка оптимально функціонує, чітко спостерігається протилежна картина). У дисфункціональних сім’ях часто спостерігається “реверсія ієрархії”, коли, наприклад, вплив дитини сильніший, ніж вплив батьків, або члени сім’ї, утворивши міжпоколінну коаліцію, вважають інших членів сім’ї нижчими за статусом. Дисфункціональними є також незбалансовані сімейні структури за ступенем близькості або гнучкості, які стабілізуються на основі дисфункцій одного з її членів.

Виявити характер структурних проблем сім’ї (надмірну чіткість або розмитість меж, реверсію ієрархії, міжпоколінні коаліції, незбалансованість сімейної структури) набагато легше, якщо знати типові завдання і проблеми сім’ї на різних стадіях її життєвого циклу (ще одного підходу до вивчення сім’ї на основі методу системного підходу.

Крім методики “Сімейна генограма” в аналізі сімейної історії доцільно використовувати такі графічні методи, як “Лінія часу”, “Карта сім’ї” та ін., за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для функціонування сім’ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у досліджуваній і батьківських сім’ях, що неявно зумовлюють перенесення особливостей взаємин членів сім’ї на подальші покоління.

Аналізуючи комунікації в сім’ї, вивчають:

правила взаємодії в сім’ї (явні і неявні) ;

ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інформації, заборонених для обговорення тем;

можливість відкритого прояву почуттів;

переважання прямої або непрямої комунікації;

симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка членів сім’ї стосовно один одного схожа або протилежна: один наказує, інший підкоряється).

При цьому певні дії одного члена сім’ї можуть спровокувати певну поведінку іншого, яка, у свою чергу, підкріплює поведінку першого, утворити замкнуте коло, спричинюючи симптоматичну поведінку (наприклад, енурез у дитини).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі методу системного підходу до сім’ї, симптоматична поведінка (певне порушення в сім’ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, яка спостерігається тоді, коли існуючі стосунки у сім’ї виключають можливість відкритого обговорення сімейних проблем.

Особливості комунікацій у сім’ї доцільно вивчати за допомогою методу інтерв’ю. Для виявлення послідовності подій, пов’язаних з симптоматичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу “Як це трапилось? ”, “До чого це призвело? ”, які припускають відповіді описового характеру. За допомогою інтерв’ю можна також виявити особливості взаємин у сім’ї на основі аналізу відповідей на запитання, які з’ясовують незгідність між членами сім’ї (з використанням категорій “більше – менше”, “краще – гірше”, “частіше – рідше”, “ближче – далі” та ін.), наприклад: “Хто краще за всіх ставиться до батька? ” Причому для подолання опору членів сім’ї доцільно використовувати прийом “якби”: “Якби батько залишився вдома, хто б радів найбільше? ”.

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу комунікації сім’ї, її структури, історії сім’ї, типових проблем життєвого циклу сім’ї дає змогу врахувати групові процеси в сім’ї, одержати всебічне уявлення про сім’ю та її життєдіяльність.

 

 

Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое руководство. – М. : Владос, 1999. – 340 с.

Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. посіб. для студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. – Харків: Фоліо, 1996. – 163 с.

Волкова А. Н., Трапезникова Г. М. Методические приемы диагностики супружеских отношений // Вопр. психологии. – 1985. – № 5. – С. 110-116.

Кочюнас Р. Основы психологического консультирования / пер. с лит. – М. : Академический проект, 1999. – 239 с.

Меновщиков В. Ю. Введение в психологическое консультирование. – М. : Смысл, 1998. – 109 с.

Немов Р. С. Основы психологического консультирования: Учеб. для студ. педвузов. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – 394 с.

Обозов Н. Н., Обозова А. Н. Диагностика супружеских затруднений // Психол. журн. – 1982. – № 3. – С. 147-151.

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: навч. пос. – К. : МАУП, 2004. – 151 с.