Кримінально-правова характеристика використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

 

Отже, термін «втягнення» передбачає свідоме рішення дитини брати участь у злочинній діяльності, а термін «використання» стосується не здатних усвідомлювати свої вчинки немовлят або дітей молодшого віку, котрих злочинці використовують як «корисну річ», що відкриває гаманці громадян.

Під сторонніми особами у ч. 1 ст. 150¹ треба розуміти всіх інших осіб, крім батьків та осіб, які замінюють батьків, а у частинах 2 і 3 ст. 150¹ - будь-яких осіб, крім тих, які є суб’єктами цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту початку третього епізоду випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб з використанням суб’єктом злочину малолітньої дитини [4].

Отже, об’єктивна сторона характеризується діянням в формі дії, яке полягає у використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Такі форми можуть  по різному -  усно, письмово або конклюдентними діями.

 

 

 

Суб’єкт злочину спеціальний. У ч. 1 ст. 150¹ КК – це батьки або особи, які  їх замінюють, а  у  ч. 2 ст. 150¹ КК – будь-які  інші особи, крім батьків  та осіб, які замінюють батьків.   Звертає на себе увагу те, що в ч. 1 ст. 150¹ КК відповідальність за використання своєї дитини менш сувора, ніж при використанні чужої [16].

Відповідно до Сімейного кодексу України та Закону України “Про охорону дитинства” батьками та особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані лише  ті  особи, які  мають  право  і  на  яких  покладається  обов’язок  виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання,  створювати  належні  умови  для  розвитку  її  природних  здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці [10].

Батьки – це  рідні  батько  і  мати  дитини,  у  тім  числі  ті,  з  якими  дитина спільно  не  проживає,  а  також:  а) усиновителі;  б) прийомні  батьки;  в) батьки-вихователі. 

Особами,  які  замінюють  батьків,  відповідно  до  законодавства  є: а) опікун,  піклувальник;  б) патронатний  вихователь;  в) фактичний  вихователь (особа,  яка  взяла  у  свою  сім’ю  дитину-сироту  чи  дитину,  з  інших  причин позбавлену батьківського піклування). 

За  відсутності  у  дитини  матері,  батька  або  якщо  батьки  не  можуть  з поважних причин надавати дитині належне утримання (а також виховувати її та піклуватися про неї), особами, які замінюють батьків, можуть бути визнані баба і дід, повнолітні брат та сестра, а за відсутності у дитини матері, батька, баби, діда,  повнолітніх  братів  та  сестер  або  якщо  ці  особи  не  можуть  з  поважних причин  надавати  дитині  належного  утримання (а  також  виховувати  її  та піклуватися про неї) – мачуха і вітчим, які проживають з дитиною, а також інші особи,  у  сім’ї  яких  виховувалась  дитина.  Батьків  може  не бути  у  дітей-сиріт, підкинутих  дітей,  дітей,  від  яких  відмовились  батьки,  безпритульних  дітей.  Поважні  причини,  з  яких  батьки  не  можуть  надавати  дитині  належного утримання, це:  позбавлення  батьківських  прав; відібрання  дітей  у  батьків  без позбавлення  батьківських  прав;  визнання  батьків  безвісно  відсутніми  або недієздатними; оголошення їх померлими; відбування ними покарання в місцях позбавлення  волі;  перебування  їх  під  вартою  на  час  досудового  слідства; розшук  їх  органами  внутрішніх  справ,  зокрема  пов’язаний  з  ухиленням  від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження; тривала хвороба  батьків.  До  осіб,  які  замінюють  батьків,  не  належать і:  особи,  які  на правових  підставах  здійснюють  виховання  малолітньої  дитини  або  нагляд  за нею  на  підставі  договору (няня,  гувернантка,  домашній  вчитель  тощо); працівники закладів охорони здоров’я, навчальних та інших закладів (лікарні, будинки  дитини,  школи,  дитячі  садочки,  оздоровчі  табори,  школи-інтернати тощо), зобов’язані наглядати за дітьми і піклуватися про них  [18].

Суб’єктом  даних злочинів може бути як приватна, так і службова особа. Вчинення цих злочинів службовою особою з використанням службового  становища  потребує  додаткової кваліфікації дій цієї особи в залежності від конкретних обставин за ст. 364 або 365 КК. [18].

Питання щодо застосування загальних положень про суб’єкта злочину до випадків залучення неповнолітнього до зайняття жебрацтвом теж не вирішено в кримінальному законодавстві України однозначно.

Таким чином,  за частиною 1 ст. 150¹ КК суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки (батько чи мати) малолітньої дитини, а також особи, які їх замінюють (зокрема, дід або баба дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі, опікун, патронатний вихователь, прийомні 

батьки - статті 167, 170, 243, 252, 2561, 2562 та інші Сімейного кодексу). 

За частинами 2 та 3 ст. 150¹ КК суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

 

 

З  суб’єктивної  сторони  злочин – оскільки  обов’язковою  ознакою  його складу  є  мета – характеризується  прямим  умислом.  Винний достовірно знає, що використовує для заняття жебрацтвом малолітню дитину і бажає вчинити ці дії. 

Метою  використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом є отримання прибутку у будь-якому виді (гроші, продукти харчування, одяг тощо).

Під прибутком слід розуміти усі доходи, отримані у зв’язку