Критерії і механізми забезпечення міжнародно-політичних інтересів США в нестаціонарній системі міжнародних відносин

Це: нестабільність відносин по лінії Росія – НАТО як обставини, що відображає протиріччя у формулюванні шляхів реалізації зовнішньополітичних стратегій сторін: через посилення (згідно з оновленою 1999 р. Стратегією Альянсу) силових гегемоністських орієнтирів з боку США і НАТО із відповідним посиленням геополітичних претензій з боку Росії;

– сприйняття керівництвом РФ процесу поширення НАТО на схід як загрозливого для російських національних інтересів; політика протидії у цьому напрямі;

– протиріччя у визначенні зовнішньополітичних орієнтирів Росії як великої регіональної держави, що прагне утримати геополітичні впливи на пострадянському просторі, й інших країн СНД, що прагнуть до збереження своєї незалежності;

– посилення політичного та економічного тиску з боку РФ по відношенню до тих країн, що визначили курс на інтеграцію з євроатлантичними структурами, включно з досягненням повного членства в НАТО; 

– нестабільність відносин Росії з країнами Середньої Азії внаслідок поглибленого (після початку контртерористичної війни) військового співробітництва даних країн зі США та НАТО з одночасним загостренням російсько-американських відносин стосовно рівня та перспектив не тільки військового, а й економічного (енергетичного) співробітництва по лінії США – країни Середньої Азії; 

– реальність поглиблення суперечностей у дво- і багатосторонніх відносин за можливості альтернативного розвитку подій тільки в разі зміцнення соціально-економічного та політичного стану пострадянських республік, зменшення їхньої залежності від Росії та досягнення більш збалансованих відносин по лінії США – Росія – країни СНД.

П’ятий розділ дисертації «Політико-системний вимір партнерства США і України від початку 2000-х рр.» є орієнтованим на з’ясування сутності політико-системного виміру як критеріальної засади партнерських відносин Сполучених Штатів і України з урахуванням характеру та перспектив таких відносин від початку 2000-х рр.

Серед кола проблем, що знайшли висвітлення в дисертації, – ступінь взаємозалежності інтересів сторін у розвиткові партнерських відносин, чинники впливу на ці відносини, критерії їх можливого розвитку відповідно до внутрішньоекономічної та внутрішньополітичної ситуації в Україні, а також характеру міжнародних відносин. Застосування праксеології дало змогу дійти наступних висновків відносно зазначеного. Це:

– підпорядкованість позиції української сторони цілям Сполучених Штатів у задекларованих партнерських відносинах від початку 1991 рр. при зовнішньому включенні орієнтиру на підтримку України до системи національних інтересів США як через демократизаційний, так і безпековий чиники;

– взаємопереплетення демократизаційного і безпекового компонентів в системі національних інтересів США по відношенню до України при значному зростанні вагомості останнього від початку 2000-х рр. в умовах розгорнутої американським урядом антитерористичної війни, з одного боку, а з іншого – зростання регіональних претензій з боку Росії та її спроб протидіяти геополітичним впливам Сполучених Штатів;

– готовність уряду США підтримати євроатлантичні інтеграційні орієнтири України;

– збереження значної залежності євроатлантичної інтеграції України від позиції Росії;

– пріоритетність в системі національних інтересів Сполучених Штатів Росії порівняно з позиціями, які посідає у даному відношенні Україна;

– підпорядкованість курсу на поглиблення партнерських відносин між Україною і США здатності української влади забезпечити сталий економічний і політичний розвиток, сконцентрувати зусилля на досягнення збалансованих, гармонійних взаємовідносин по лінії Україна – Сполучені Штати – Росія.

 

 

Аналіз теоретичних і практичних аспектів формування і реалізації міжнародно-політичних інтересів Сполучених Штатів дає змогу дійти низки важливих висновків стосовно зовнішньої політики країни, і насамперед в аспекті розв’язання поставленої у вступі двоєдиної наукової проблеми. Так, між критеріями формування і постійними цінностями глобальної зовнішньої політики США, інституційними механізмами і формами забезпечення національних інтересів цієї наддержави на міжнародній арені в умовах системної турбулентності на міжнародному і національному рівнях існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок. Суть полягає у практичній неможливості відмови американського державно-політичного керівництва від ідеї демократизації політичних систем і режимів держав світу, що розглядається США як передумова для стабільності і миру на планеті. 

Глобальна відповідальність, покладена в основу зовнішньої політики США, спричинилася до планетарного гегемонізму та допущення односторонніх рішень щодо загально значимих для людства питань. Як наслідок, людство всередині першої декади 21-го століття діє в умовах нестаціонарності міжнародної системи та втрати Організацією Об’єднаних Націй й іншими міжнародними організаціями вирішального голосу у прийнятті й реалізації таких рішень. При цьому буквально всі складові американської зовнішньої політики з розпадом СРСР поступово стають невід’ємними елементами безпекової стратегії цієї наддержави. Вона (ця стратегія) розглядає національний інтерес США в рамках глобалізму, що допускає оцінку будь-якого регіонального конфлікту за межами Америки загрозою цьому інтересові, а відтак і застосування силових механізмів для захисту. 

Повною мірою така позиція відноситься до комплексу цілей міжнародного курсу США на пострадянських просторах. Саме національним інтересом обмежена готовність і здатність американських адміністрацій піти на загострення відносин з іншими центрами сили та конфлікту з ними у випадку потреби у наданні підтримки новим незалежним державам, що проголосили курс на членство в НАТО.

Сполучені Штати обумовлюють механізми задіяності на пострадянському просторі рівнем конфліктності з Російською Федерацією. Відтак можна твердити, що, попри загальне верховенство критеріального підходу до формування зовнішньої політики США у цьому великому регіоні, Сполучені Штати де-факто розглядають вищим пріоритетом збереження миру і збалансованості у відносинах з Росією. 

У ході розв’язання ключової мети авторка прийшла до такого висновку: