Критерії і механізми забезпечення міжнародно-політичних інтересів США в нестаціонарній системі міжнародних відносин

Поряд з цим критичному аналізу піддано:

 – політичну мотивацію масштабних контртерористичних операцій – як щодо наявності на території Іраку ЗМЗ, таборів терористів або загрози з боку Іраку іншим країнам арабського світу;

 – спроби адміністрації США виправдати військові дії в Іраку впровадженням в арабському світі демократії за американським зразком;

 – намагання реалізовувати силові операції без мандату ООН. 

Співвідношення реальної практики і офіційно оголошуваних цілей контртерористичних операцій Сполучених Штатів дає змогу твердити про:

 – значні розходження між стратегією і тактикою країни в реалізації низки найважливіших зовнішньополітичних орієнтирів країни;

 – наявність офіційних і прихованих цілей зовнішньої політики США, де поряд з проблемою подолання загрози тероризму не меншої ваги набуває досягнення енергетичної безпеки країни, покарання непокірних режимів або політичне підпорядкування конфліктних регіонів.

Третій підрозділ другого розділу – «Особливості американських стратегічних оцінок причин конфліктності та шляхів їх подолання у постсоціалістичній частині Європи» – спрямовується на розгляд позиції американських адміністрацій щодо конфліктних ситуацій у постсоціалістичній Європі в загальній зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів. 

В роботі розкривається особливість міжнародно-політичних криз у постсоціалістичній частині Європи від початку 1990-х рр. (міжнаціональні і міждержавні конфлікти, викликані зміною державних кордонів після розпаду світової системи соціалізму; внутрішня соціально-економічна та політична нестабільність перехідних систем; можливість розповсюдження ЗМЗ, тероризм, імперські амбіції країн, що зазнали територіальних та геополітичних втрат), аналізуються підходи американських адміністрацій до «управління кризами» або «врегулювання конфліктів» відповідно до теоретичних розробок американської політичної думки та практики діяльності у цьому плані уряду США. 

Це дає змогу: визначити поліваріативність (від силових до дипломатичних, економічних, політичних) підходів адміністрації Сполучених Штатів до проблеми полагодження кризових ситуацій у постсоціалістичній частині Європи відповідно до визначених на європейському континенті геополітичних впливів; 

– показати ступінь взаємодії або, навпаки, контрдії Сполученим Штатам у полагодженні кризових ситуацій з боку такого впливового чинника європейської системи міжнародних відносин як Росія; 

– виявити еволюцію політики залучення Сполучених Штатів до справ країн СНД 1990-х та початку 2000-х років;

– окреслити зростаючі протиріччя Сполучених Штатів і РФ щодо полагодження конфліктів у постсоціалістичній частині Європи та геополітичних впливів у Євразійській частині колишнього СРСР; виокремити російсько-американський чинник можливої конфліктності у Європі серед тих, які характеризують постбіполярний світ;

– визначити сформовані в європейській політичній думці та визнані на рівні європейського політикуму погляди на полагодження кризових ситуацій не через силові дії, а інтеграцію;

– показати ступінь сприйняття зазначеного в колі американських теоретиків і політиків, а відтак – альтернативність подальшої політичної лінії США в Європі – від пошуку компромісів з іншими країнами до поглиблення розколу між ними, а за цим – зростання суперечливості в реалізації міжнародно-політичних інтересів США як на загальноєвропейському, так і загальносвітовому рівні.

Третій розділ дисертаційної роботи «Регулятивний аспект забезпечення міжнародно-політичної стратегії США в умовах постбіполярності» присвячено розгляду інституційних та функціональних засад формування зовнішньополітичних рішень на вищому державному рівні, специфіки даного процесу з урахуванням ролі і повноважень провідних державних акторів – президента, зовнішньополітичної бюрократії, конгресу, спецслужб.

Перший підрозділ третього розділу – «Новітні тенденції конституційних повноважень президента США у сфері зовнішньої політики» – висуває за мету аналіз формальних (конституційних) та неформальних (затверджених практикою) повноважень президента в системі зовнішньої політики країни, ступеня впливу цих повноважень на формування рішень та, у свою чергу, реалізації міжнародно-політичних інтересів країни з урахуванням особливостей міжнародних відносин.

Досягнення даної мети здійснюється в роботі як через ретроспективний розгляд реалізації повноважень президента США протягом історії країни, так і специфіки прояву цих повноважень в умовах постбіполярного світу – лінії дослідження, що уможливлює виокремлення головних аспектів. Серед них:

– надзвичайна концентрація повноважень президента у сфері зовнішньої політики із перетворенням останнього в умовах нестаціонарної системи міжнародних відносин не просто на провідну, а авторитарно діючу фігуру в системі формування і реалізації зовнішньополітичних рішень;

– елітарність позиції президента в опрацюванні зовнішньополітичного курсу – тенденції, зумовленої як соціальним статусом, так і політичними та економічними зобов’язаннями особи президента перед вищими фінансовими і бізнесовими колами;

– накопичення проблемності в опрацюванні зовнішньополітичного курсу як передумови затвердження необґрунтованих рішень на президентському рівні щодо реалізації політичних, економічних або військових аспектів політики.

Другий підрозділ – «Зовнішньополітичний механізм і зовнішньополітична бюрократія США в умовах нестаціонарності міжнародної системи» – спрямовується на поглиблений аналіз розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень на вищому державному рівні країни з урахуванням як особливостей функціонування зовнішньополітичного механізму і державної бюрократії в системі державного апарату, так і принципів президентського керівництва цим апаратом. 

Така постановка проблеми знайшла реалізацію в роботі через аналіз структури зовнішньополітичного механізму Сполучених Штатів, визначення характерних для нього чинників впливу, специфіки взаємодії президента і вищих прошарків бюрократії при опрацюванні остаточних зовнішньополітичних рішень, особливостей президентського управління зовнішньополітичною бюрократію з урахуванням проведених у галузі зовнішньополітичного механізму реорганізаційних змін та реформ. Це дало змогу:

– виокремити найбільш характерні риси функціонування зовнішньополітичного механізму як складної, бюрократизованої і водночас сталої, цілеспрямованої організаційної системи, управління якою здійснюється як через організаційні засади, так і політичне підпорядкування державного апарату президентові країни;

– показати сформовані в політичній науці підходи до аналізу механізму