Літакобудування в Україні: регіональні особливості

скорочення експорту цивільних повітряних суден;

нерозвиненість кредитних механізмів фінансування виробництва і поставки (продажу), а також реалізації фінансового лізингу вітчизняної авіаційної техніки;

відсутність стимулів для вітчизняних та іноземних фінансових структур до вкладення інвестицій в авіаційне – будівельну промисловість на умовах, близьких до умов отримання фінансових ресурсів іноземними виробниками авіаційної техніки;

падіння інтелектуального потенціалу науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро і підприємств, що виробляють серійну продукцію, переривання процесу зміни поколінь авіаційних учених, інженерів, техніків і висококваліфікованих працівників;

посилення конкуренції як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку з боку зарубіжних авіапромислових компаній;

загострення останнім часом боротьби за отримання контролю відносно підприємств та організацій авіаційної промисловості України.

Останнім часом усе більше посилюється вплив російських авіакомпаній на українські. Росія прагне все більш тісної інтеграції з українськими авіабудівниками. Так, 28 жовтня 2010 року було створене українсько-російське спільне авіапідприємство, на основі ТОВ «Управляюча компанія «ОАК – Громадянські літаки», із російського ВАТ «Об’єднана авіабудівна корпорація» та українського Державного авіабудівного концерну «Антонов» [4]. Створення спільних підприємств з російськими партнерами ставить під загрозу самостійність галузі літакобудування України за рахунок нерівних можливостей російських та українських авіапідприємств. За таких обставин українські підприємства фактично поглинаються російськими.

Окрім цього, сьогодні існує тенденція до перенесення виробництва на територію Росії. Російська сторона дуже зацікавлена в тому, щоб усе літакобудування України інтегрувалося в російську галузь літакобудування. Це, безумовно, має негативний вплив на самостійність української галузі літакобудування, яка не тільки є важливою складовою всього машинобудування країни, але й має також стратегічний характер.

Дуже важливою проблемою на даному етапі є залежність українського літакобудування від постачання російських комплектуючих, що унеможливлює здійснення повного циклу виробництва самостійно.

Не можна не відзначити як актуальну проблему літакобудівної промисловості використання застарілого обладнання та необхідність постійної технічної модернізації цієї високотехнологічної галузі задля забезпеченняналежного рівня конкурентоспроможності продукції. Заміна обладнання вимагає залучення великих обсягів інвестицій.

Для забезпечення значного збільшення обсягів виробництва авіаційної техніки необхідно провести невідкладні і термінові технічні, і технологічні переоснащення більшості підприємств галузі. Окремою проблемою є необхідність проведення тендерних процедур при здійснені державних закупівель, що негативно впливають на діяльність підприємств галузі, уповільнюють (а іноді – і унеможливлюють) виконання замовлень на виготовлення авіаційної техніки.

Поряд з необхідністю розширення виробничих потужностей існує проблема виявлення та використання існуючих резервів. До того ж українські підприємства галузі літакобудування не завантажені у повному обсязі, що не дає можливості отримувати максимальну віддачу, а також збільшує питомі постійні витрати.

Суттєвим недоліком авіабудівної промисловості є низька продуктивність праці. Вона складає близько 9-10 тис. дол.. США на особу тоді як в Європі аналогічний показник сягає 200тис. евро. Навіть у Россії продуктивність праці в авіапромисловості у декілька разів вища, ніж в Україні. Власне нарощування продуктивності є однією з передумовою для подальшого стабільного розвитку галузі.

Незважаючи на всі недоліки літакобудівної промисловості України, є і деякі позитивні аспекти розвитку цієї галузі. Так, до переваг при виході на зовнішні ринки можна віднести розгалужену мережу підприємств сервісного і післягарантійного ремонту агрегатів літаків, яка постійно вдосконалюється й розширює спектр послуг.

Окрім цього, необхідно відзначити позитивні зміни у законодавстві України, пов’язані із стимулюванням літакобудування. У 2012р. уряд відновив дію спеціального режиму господарювання в літакобудівній галузі прийняттям Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості в Україні». Таким чином, останні десять років накопичено певний досвід реалізації галузевої промислової політики, зокрема в авіаційній галузі, що потребує спеціального вивчення господарсько-правовою наукою в контексті відповідності та ефективності застосованих господарсько-правових заходів стимулювання виробничої діяльності в названій сфері. Цим Законом передбачено визнати літакобудування пріоритетною галуззю економіки України і віднести науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи зі створення нової авіаційної техніки до категорії критичних технологій. Крім того, Законом упроваджено такі заходи державної підтримки літакобудівної промисловості:

1. суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств літакобудівної промисловості, отримані від замовників продукції, зараховують на окремі рахунки цих підприємств та використовують лише за цільовим призначенням відповідно до контрактних зобов’язань зазначених підприємств;

2. підприємства до 1 січня 2016р. звільняються від сплати ввізного мита за ввезення на митну територію України матеріалів, комплектуючих виробів і обладнання, що використовуються для потреб розроблення та виробництва авіаційної техніки;

3. підприємства до 1 січня 2016р. звільняються від сплати податку на землю;

4. підприємства до 1 січня 2016р. звільняються від оподаткування операцій із ввезення на митну територію України матеріалів, комплектуючих виробів і обладнання, що використовується для потреб розроблення та виробництва продукції авіаційної промисловості. Операції з продажу продукції, яка вироблена підприємствами літакобудівників за кошти державного бюджету, оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Метою державного стимулювання авіапромисловості має стати підвищення конкурентноздатності як галузі в цілому, так і окремих її підгалузей, виявлення тих секторів літакобудівної промисловості, розвиток яких є найбільш перспективним, що за умови створення господарсько-правових механізмів можуть стати локомотивом розвитку сучасної промисловості. Тому актуальним питанням є дослідження стану підприємств літакобудівної промисловості, а також потреб внутрішньої та світової авіації.

З точки зору державної підтримки розвиток літакобудування в Україні визначається, схваленою у 2008році «Стратегією розвитку авіаційної промисловості». Перший етап Стратегії завершився у 2010 році і оцінити його можна як успішний. Так, вУкраїні фактично створені умови для розвитку виробництва літаків марки АН, розпочаті заходи щодо інтеграції з російською авіаційною промисловістю. У 2009 році, який можна вважати переломним для відновлення авіабудування в Україні, Кабінет Міністрів України ухвалив близько 20 нормативних актів щодо забезпечення пріоритетного розвитку виробництва літаків АН-148 (158), АН-74 та покращення ситуації на провідних підприємствах країни із серійного виробництва та ремонту літаків, зокрема на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, Київському авіаційному заводі «Авіант». Наступний етан реалізації стратегії (2011-2015) передбачає нарощення темпів створення та впровадження в серійне виробництво авіаційної техніки, зростання експорту до Росії, країн Ближнього Сходу, Африки та Азії, подальшого удосконалення організаційно-правових форм господарювання, оптимізації виробничих потужностей підприємств авіаційної промисловості, їх реконструкції та технологічного переоснащення, розроблення та освоєння нових типів продукції із залученням ресурсів стратегічних інвесторів – співвласників зазначених підприємств. У (додатку Г) наведено плани вітчизняних авіабудівників з виробництва літаків до 2015року.

Отже, як можна побачити з таблиці, дотримання планів випуску літаків до 2015 року здатне забезпечити беззбиткову діяльність вітчизняної авіапромисловості та суміжних галузей промисловості зокрема.

Намагаючись сприяти розвитку високотехнологічних галузей економіки, уряд в березні 2007 року прийняв рішення щодо створення державного авіабудівного концерну «Авіація України», об'єднавши розробників і виробників авіаційної техніки у єдиний комплекс з централізованим управлінням, щоб забезпечити реалізацію науково-технічної, виробничої та економічної політики, спрямованої на досягнення авіабудівним комплексом України конкурентних переваг на світовому ринку сучасних зразків авіаційної техніки.

До складу концерну увійшло 10 підприємств та наукових організацій літакобудування, серед яких державне підприємство «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О. К. Антонова», державні підприємства «Київський авіаційний завод «Авіант», «Завод цивільної авіації № 410», Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, державне підприємство «Науково-дослідний інститут «Буран». У рамках цього концерну уряд планує створити лізингову компанію із продажу літаків.

Виробнича база авіаційних заводів на сьогодні не відповідає сучасним вимогам. Саме тому нашим урядом у червні поточного року на державну підтримку літакобудування було спрямовано 200 млн. грн. Це дасть змогу поліпшити фінансово-економічний стан підприємств цієї галузі завдяки збільшенню вкрай необхідних обігових коштів.

Соціальний ефект реалізації програми полягає у збільшенні зайнятості населення у високотехнологічних секторах економіки, створенні додаткових робочих місць, покращенні якості життя населення за рахунок використання науково-технічного потенціалу ракето-космічної промисловості для надання різноманітних послуг, піднесенні престижу науково-технічних спеціальностей серед студентської та творчої молоді та активному її залученні до проектно-конструкторських робіт. Україна очікує на стрімкий розвиток космічних технологій у сфері телекомунікацій, спрямування космічної інформації на задоволення потреб споживачів.

Реалізація заходів програми дозволить також розв'язати актуальні екологічні проблеми, а саме: покращити екологічні умови життєдіяльності населення внаслідок використання вітчизняних космічних апаратів та підвищення оперативності та достовірності широкомасштабного контролю за станом довкілля та оптимізації використання природних ресурсів.

Від цієї програми держава очікує отримати позитивний фінансовий результат. Так, прямий дохід державного бюджету прогнозується у розмірі від 400 до 650 млн. грн. Непрямий дохід за розрахунками становитиме близько 4, 5 млрд. грн. Сукупний дохід – майже 5 млрд. грн. (1 млрд. дол. США), спрямуємо на розвиток макротехнологій та зміцнення національної безпеки.

Зараз в уряді працюють над тим, щоб до авіакосмічної галузі залучити великий обсяг інвестицій, насамперед вітчизняного походження.

Забезпечення виконання вже існуючих контрактів на поставку літальних апаратів є вирішальним чинником у перспективах розвитку вітчизняної авіаційної промисловості. Це в свою чергу вимагає активного розвитку коопераційних зв’язків, передусім зі світовими лідерами або з країнами, які мають потенційні ринки збуту для продукції вітчизняних літакобудівників, зокрема це- Китай, країни Африки та Азії. Оскільки на сьогодні виробничі потужності Україні, навіть разом з Росією, не дозволяють нам конкурувати зі світовими лідерами за кількістю виробництва літаків та швидкістю їх виробництва, то кооперація з іншими виробниками є чи не єдиним шляхом для збереження та нарощування своїх конкурентних позицій. З іншого боку, коопераційні зв’язки дозволяють долати проблема недостатності обігових коштів.

 

 

Підводячи підсумки виконаної роботи, можна зробити наступні висновки:

літакобудування на сьогоднішній момент являється однією з найбільш прогресивних та технічно насичених галузей машинобудування;

літакобудування орієнтується на науково-дослідну базу та кваліфікаційні кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ та Харків, найбільш наукові та промислові центри України;

підприємства літакобудування є у тих областях, де знаходиться потужна наукова база і там, де є достатньо природних, інформаційних, технологічних та людських ресурсів;

наразі Україна не спроможна самостійно виготовляти літаки;

провідне підприємство у галузі літакобудування з повним циклом є «Антонов»;

прагнення України створити потужну галузь вертольотобудування;

літакобудування потребує глибокої модернізації виробництва;

вимагає удосконалення нормативно-правова база щодо забезпечення збереження й розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків;

від авіаційної не відстає й вітчизняна космічна галузь;

збереження позицій в зовнішній торгівлі.

 

 

Закон України «Про розвиток літакобудівної промисловості» зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1814-VI (1814-17) від 20. 01. 2010;

Про затвердження переліку суб’єктів літакобудування, щодо яких запроваджуються тимчасові заходи державної підтримки: затв. Постановою Кабміну від 09 червня 2010 р. № 405

http://www.ukrstat.gov.ua – Державна служба статистики

http://www.aex.ru/news – Новини авіації

http://sta.gov.ua/doccatalog – Єдина база податкових знань

http://www.unian.ua/news – Експрес аналіз

Ромусік Я. Перспективи розвитку машинобудування України на тлі світових тенденцій / Я. Ромусік // Економіст. – 2010 – № 9. – С. 22-25.

«Авіант» переходить на нові моделі», UkrainianMarket – огляд українського ринку №7 (47), 2002, стор. 51-55

Основні напрямки розвитку авіаційної промисловості України /Дмитренко Е. Д. // Збірник наукових праць. -2010-Вип. 25-С. 1-6

Згуровський М. Життя і літаки Дмитра Григоровича/М. Згуровский/Дзеркало тижня. -2009-№13 (741)