Макроекономіка як наука

30-60 роки ХХ століття – школа кейнсіанства, яка обгрунтувала необхідність широкого державного втручання для стимулювання економічного зростання і виходу із кризи. Основні ідеї школи були обгрунтовані Дж. Кейнсом у його знаменитій праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.).

60-70 роки ХХ століття – основним конкурентом кейнсіанству став монетаризм (М. Фрідмен), який виявив недоліки кейнсіанського пояснення багатьох економічних проблем і, відповідно, обмеженість рецептів їх вирішення. У цей період здійснюється інтенсивний пошук нових підходів до регулювання економіки. Головною стала проблема інфляції при одночасному зниженні виробництва. Ця ситуація отримала назву стагфляції. Кейнсіанські рекомендації у нових умовах виявились непридатними. Був висунутий лозунг «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку.

На початку 80-х років ХХ століття активні позиції в макроекономіці завоювала школа «економіки пропозиції», яка поклала в основу проведення економічної політики скорочення податків як засобу стимулювання підприємницької активності. У цей період податкові системи розвинутих капіталістичних країн зазнали значних змін у бік зниження податкових ставок і прогресії оподаткування. Теоретичною основою цих змін стала бюджетна концепція американського вченого А. Лаффера, який вже в середині 70-х років ХХ століття показав, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми доходів). Якщо податкова ставка зростає, то при певних умовах податкова база скорочується.

У сучасних умовах широке поширення отримала теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р. Лукас й ін.). Стверджується, що люди ведуть себе раціонально (ідея А. Сміта). Вони використовують всю інформацію, про функціонування економіки і приймають відповідні рішення, які максимізують їх добробут. У цьому суть раціональних очікувань.

Очікування можуть збільшити або зменшити попит на ринках (товарів і послуг, фондовому і т. п.) і вплинути на рівень цін, що відповідно стимулює або зменшує обсяги виробництва. Наприклад, у засушливий рік очікування приводять до того, що люди запасаються продовольчими товарами напередодні стрибка цін, який обумовлює зростання цін на продовольство ще до того, як врожай зібраний. Прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що активна політика держави не має гарантованих шансів на успіх, тому що реакція людей і фірм на політику держави може не співпадати з тою, на яку уряд (держава) розраховує. Теорія раціональних очікувань виступає проти активного втручання держави в економіку. Проблема раціональних очікувань населення України має надзвичайно важливе значення для стабілізації економіки нашої держави.

Суперечності різних шкіл макроекономіки ведуться головним чином навколо ключового питання: чи допустиме втручання держави в спонтанний розвиток економічних процесів, якщо допустиме, то якою мірою, і чи робить при цьому подібне втручання який-небудь позитивний вплив? Це, можна сказати, головний водорозділ між ними. При цьому об'єктом вивчення всіх шкіл є, як правило, три головні економічні проблеми: зайнятість, інфляція, економічне зростання.

Чому саме ці проблеми? Тому, що ідеальна макроекономічна модель являє собою безперервно зростаючий продукт в умовах повного використання всіх ресурсів суспільства (перш за все, праці), при стабільному стані грошові системи. Тобто, ідеальна макроекономічна модель передбачає стійке економічне зростання у відповідності зі зростанням суспільних потреб при збереженні рівноваги на товарних і грошових ринках.

Зрозуміло, що в реальному житті ця модель не діє:

• економічне зростання лише в довгостроковій перспективі здійснюється безперервно, в більш короткі проміжки часу – циклічно;
• у періоди спадів має місце неповне використання виробничих потужностей суспільства, у тому числі, неповне завантаження ринку праці, яке супроводжується наявністю безробіття;
• саме економічне зростання обтяжене інфляцією, яка перешкоджає підвищенню його темпів.

Тому будь-яка макроекономічна модель є лише приблизною копією реальної дійсності, вона завжди відкрита для критичного аналізу і можливих покращень. Це, звичайно, не означає, що самі моделі у зв'язку з наявністю недоліків непридатні для розробки відповідних заходів економічної політики. Наукові дискусії в ідеалі повинні завершуватись зближенням позицій, що нерідко і відбувається. Критерієм істинності тієї чи іншої логічної конструкції залишається, як завжди, тільки практичний досвід розвитку економіки.

 

 

Ключовими поняттями макроекономіки є валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід, оскільки вони виступають головними вимірювачами рівня економічної активності в суспільстві. Точність вимірювань має вирішальне значення, бо саме від неї у кінцевому рахунку залежить обгрунтованість теоретичних висновків і рекомендацій.

Свої вимірювачі є для зайнятості й інфляції, які ми будемо вивчати у відповідних темах. Між найважливішими макроекономічними змінними – зростанням безробіття й інфляцією – існують взаємозв'язки, які можуть бути ефективно використані при проведенні економічної політики. Річ у тім, що одночасне вирішення проблем повної зайнятості й стабільного рівня цін у макроекономіці досить суперчливе і проблематичне. Наприклад, до зменшення загального рівня цін (інфляції), і навпаки. Тому суспільство вимушене розробляти систему пріоритетів у здійсненні завдань, які воно перед собою ставить.

Одними з фундаментальних категорій макроекономіки є сукупний попит і сукупна пропозиція. Їх визначна роль базується на тій теоретичній основі, що обсяг виробництва і рівень цін визначаються саме співвідношенням між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

У макроекономічній теорії є цілий напрямок –