Методологічні основи історії світової педагогіки

 

 

 

 

Надія Костянтинівна Крупська (1869-1939)

Н. К. Крупська — громадський діяч, організатор і теоретик радянської системи освіти 20 —30-х років XX ст. Великого значення надавала побудові системи громадського дошкільного виховання, головною метою якого вважала формування всебічно розвиненого підростаючого покоління — майбутніх будівників нового суспільства. У своїх численних статтях і виступах перед працівниками дошкільних установ закликала до розгортання мережі дитячих садків, використання в них нових форм і методів освітньо-виховної роботи. Велика роль належить Н. К. Крупській в обґрунтуванні та розробці перших програмних документів, створенні системи підготовки педагогічних кадрів. Хоча педагогічна система Н. К. Крупської цілком відповідала тогочасним вимогам, проте багато її думок та висловлювань є актуальними для сучасної теорії і практики дошкільної освіти.

 

Антон Семенович Макаренко (1888-1939)

Видатний педагог, автор «Педагогічної поеми» і «Книги для батьків», А. С. Макаренко багато уваги приділяв питанням сімейного початкового виховання. Він дуже високо оцінював значення раннього віку у формуванні всебічно розвиненої особистості, наголошуючи, що головні «основи виховання закладаються до п'яти років». Особлива роль у цьому відведена сім'ї, зокрема умовам її життя та устрою. Він докладно розглянув питання організації трудового виховання дітей дошкільного віку, керівництва грою, виховання в дітей культурно-гігієнічних навичок тощо. Саме цим питанням присвячено його лекції для батьків і виступи з проблем сімейного виховання.

Педагогічні положення А. С. Макаренка є актуальними для розвитку дошкільної педагогіки і в наші дні.

У дітях треба виробляти вміння спинити, стримати себе. Звісно, це не так просто...

...Водночас треба виробляти надзвичайно важливу здатність, яку не так важко виробити: це здатність орієнтування. Вона виявляється часто-густо в дрібницях, у щонайменших деталях. У ранньому дитинстві звертайте увагу вашої дитини, як треба орієнтуватися. Вона що-небудь говорить. У цей час прийшов хтось чужий, або, може, не зовсім чужий, але додатковий елемент вашого товариства, вашої сім'ї: відвідувач, гість, тітка або бабуся. Діти мають знати, що можна і чого не слід зараз говорити (наприклад, не треба говорити у присутності старих людей про старість, бо їм це неприємно; спочатку вислухати людину, а потім говорити самому тощо). Уміння дітей відчувати, в якій вони обстановці, і відчувати моментально — це вміння надзвичайно важливо виховувати і не важко виховати. Досить спинити увагу на двох-трьох випадках і поговорити із сином або дочкою, як ваш поштовх матиме корисний вплив. Здатність орієнтування дуже корисна і приємна і для всіх, і для того, хто її має й нею володіє...

...Я сказав про найголовніше, що я вважаю важливим у нашій виховній роботі: це почуття міри в любові і строгості, в ласці й суворості, у вашому ставленні до речей і до господарства. Це один з головних принципів, на яких я наполягаю.

Я наголошую, що саме за такого виховання можна виростити людей, здатних і до великого терпіння, без скарг і без сліз, і на великий подвиг, бо таким вихованням ви вироблятимете волю.

 

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970)

Видатний педагог, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР В. О. Сухомлинський у своїй педагогічній діяльності і творах особливу увагу приділяв вихованню і навчанню дітей дошкільного віку. У Павлиській середній школі, директором якої він був у 1948—1970 рр., склалася певна система підготовки дітей до шкільного навчання, яка охоплювала вивчення дітьми природи й навколишнього життя, розвиток їхнього мислення, прищеплення їм високих моральних якостей, працьовитості, естетичних смаків.

Ці питання знайшли, зокрема, відображення в книгах В. О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» і «Павлиська середня школа», уривки з яких наведено нижче.

 

 

СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ

ПЕРЕДМОВА

...Хочеться розповісти педагогам — і тим, хто працює в школі нині, і тим, хто прийде в школу після нас, — про великий період свого життя — період, який дорівнює десятиліттю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо її, приходить до школи, до урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат про середню освіту, стає на шлях самостійного трудового життя. Це період становлення людини, а для вчителя — велика частина його життя. Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей.

...Книжка, яку ви зараз узяли до рук, присвячена виховній роботі з початковими класами. Іншими словами, вона присвячена світові дитинства. А дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу: в роки дитинства день здається роком, а рік — вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому — Дитинство, я завжди вважав за конче потрібне стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу...

 

«ШКОЛА РАДОСТІ»