Методологічні основи історії світової педагогіки

 

 

Аделаїда Семенівна Симонович (1840—1933)

Організатор першого дитячого садка в Росії (1866), видавець першого журналу з питань дошкільного виховання («Детский сад»), А. С. Симонович зробила вагомий внесок у розвиток російської дошкільної педагогіки як дослідницькою, практичною працею в дитячому садку, так і розробкою теоретичних засад освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку. Надаючи великого значення громадському дошкільному вихованню, вона визначила мету й завдання дитячого садка, конкретний зміст його роботи, принципи організації ігор і занять дітей, вимоги до дитячих садівниць. Книга А. С. Симонович «Дитячий садок» (1907) була першим практичним посібником у роботі дошкільних закладів у Росії.

 

 

ДИТЯЧИЙ САДОК

(ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ДИТЯЧИХ САДІВНИЦЬ) 

Дитя — маг і чародій: сидячи в кутку своєї дитячої кімнати, воно бачить золоті нитки, які переплітаються дивними візерунками; тримаючи в руці тріску, воно уявляє собі лицаря в чудовому вбранні; воно чує музику там, де її нема, воно розказує вголос саме собі про напад дикунів, про зіткнення кораблів, про врятування на крижині. Воно хвилюється, неначе все це відбувається насправді. Воно живе маренням своєї фантазії. У своїх фантастичних іграх воно виявляє не тільки фантазію, а й переживання давнього язичницького світогляду, старовинних звичаїв, воєн, словом, давно минулу епоху первісного людства.

Дитя ~ найдіяльніший працівник у всьому світі: цілий день воно рухається і рухає, будує, ріже, ліпить, малює, фарбує, клеїть — словом, видозмінює матеріал, що потрапив йому до рук. У цих своїх творчих справах воно не знає пересичення. Щодня, упродовж восьми і більше років, дитя з однаковою старанністю береться за свою творчу роботу. На ньому лежить відбиток вічно творчого людського генія.

Дитя — суспільний: починаючи з чотирирічного віку, діти прагнуть гратися разом. Це природжене прагнення дітей добре відоме батькам і вихователям. Біологія пояснює нам, що людина здавна жила не поодинці, а громадою, тому почуття гр по успадковане потомством. Як би то не було, але дитя, яке виросло саме, без товариства, — нещасне дитя.

Дитя — тонкий спостерігач і наслідувач. Хто не бачив, як діти граються в «маму», в «школу», в «крамницю», і не тільки чудово наслідують зовнішній бік справи, і на подив, а іноді й незадоволення дорослих підносять їм мовби дзеркало їхнього щоденного життя, в якому відображуються не одні тільки благородні почуття.

На цих корінних властивостях дитячої натури: фантазувати, спостерігати, наслідувати і гратися в товаристві інших дітей, — властивостях, характерних для всіх племен людства, Фребель заснував свої дитячі садки. Ігри наслідувальні і фантастичні називаються в дитячих садках рухливими іграми, ігри творчі називаються роботами дитячого садка: будування, малювання, вирізування, наклеювання і ліплення.

Дитя любить слухати оповідання до забуття всього навколишнього. Фребель увів у дитячі садки оповідання, в основу яких покладено подію, яка знайомить з характером тварини: вона любить своїх дітей, вона боягузлива чи хоробра, благородна чи підступна, як це спостерігається в житті. Якщо темою оповідання є сама дитина, то вона зображена зі своїми радощами і прикрощами.

Фребель вилучив з дитячого садка казковий елемент: велетні, чарівники і відьми не дають освітнього матеріалу в цьому віці. Дитя любить тварин, квіти і каміння, воно ще відчуває свою єдність зі всією іншою природою. В дитячих садках влаштовані грядки квітів, за якими доглядають самі діти, є пісок, а інколи живі тварини.

Дитя любить спів, і дитячий садок дає йому пісні, доступні його

вікові.

Отже, матеріал для занять з маленькими дітьми був Фребелем знайдений. Він запозичив його в дитячій кімнаті, в саду, в іграх на вулиці, які передаються з роду в рід від старших братів і сестер, від бабусь і нянь.

Однак не досить було знайти загальну точку зору, знайти метод застосування. Вийшовши з гуманітарної школи Песталоцці, Фребель був сповнений віри в необхідність вільного виявлення дитячих сил, віри в непогрішність дитячої натури, віри в можливість всебічного розвитку душі дитини. Щоб досягти цієї великої мети, Фребель обрав метод натуральний, що ґрунтується на чуттєвих сприйманнях, на конкретних образах, тобто метод свідомий, наочний.

Переваги наочного методу були висловлені набагато раніше Ко-менським і Песталоцці щодо шкільного навчання. Заслуга Фребеля полягає в тому, що він застосував цей метод у справі виховання маленьких дітей. Тепер нам здається, що в цьому немає жодної особливої заслуги. Чи можливо з маленькими дітьми діяти інакше, не наочно? Виявляється, що було можливо, і Фребелеві довелося боротися за своє нововведення, за наочність і за інші принципи своєї системи. 

Єлизавета Миколаївна Водовозова (1844—1923)

 

 

Учениця й послідовниця К. Д. Ушинського, Є. М. Водовозова розробила теоретичні засади виховання і розвитку дітей дошкільного віку, її педагогічні погляди ґрунтуються на ідеї народності. Високо оцінюючи значення дошкільного віку для загального формування особистості, вона розробила систему ігор і занять для сімейного виховання дітей, сформулювала основні вимоги до методики їхнього розумового і морального розвитку.

Найповніше втілення педагогічні погляди Є. М. Водовозової знайшли у її ґрунтовній праці