Методика проведення уроку й домашня робота

 

Складання індивідуального плану дуже відповідальний етап педагогічної роботи. Удалий підбор репертуару сприяє швидким успіхам учня, і, навпаки, помилки, допущені щодо цього, можуть викликати вкрай небажані наслідки.

Тому становити плани треба дуже продумано. Недосвідчений педагог інший раз відтягає роботу над ними до останнього дня, у результаті чого потім доводиться або багато чого міняти, або миритися з невдалим вибором деяк-п'єс. Гарний педагог починає думати про план задовго до строку його подання, для того щоб у процесі роботи з учнем іноді навіть «приміритися» до окремих добутків. Створення плану для такого педагога – справді творчий процес.

 

 

Сама назва – індивідуальний план – дуже точно передає сутність цього важливого для педагогічної роботи документа. Він повинен бути дійсно індивідуальним, що відповідає завданню виховання даного, конкретного учня, і в той же час планом у дійсному змісті слова – обґрунтовано, виходячи з реальних закономірностей попереднього розвитку, що намічає перспективи подальшого руху вперед.

При виборі репертуару важливо враховувати ті міркування щодо формування індивідуальності, про які йшла мова в першому розділі. Необхідно вводити в план твору, які допомогли б можливо яскравіше й скоріше «розкрити» учня, розвити всі кращі задатки його натури. При цьому не можна залишати без уваги тих, бути може ще майже нерозрізнених, але підтримки, що заслуговує, рис нового, які проявляються в його виконанні (своєчасне їхнє виявлення й розвиток – одна із труднейших, але й найвищою мірою важливих завдань педагога).

Необхідно, звичайно, заповнювати наявні прогалини. Але робити це треба дуже тактовно й уміло. Деякі учні, довго граючи добутку, які їм «не вдаються», починають працювати без інтересу й губити; віру у свої сили. Звичайно для усунення недоліків доцільно вибрати добуток не занадто далеке індивідуальності учня, а якоюсь мірою їй близьке, але, що дає в той же час можливість попрацювати над їхнім усуненням. Тоді він почуває себе більш упевнено й легше справляється з наявними труднощами.

У зв'язку зі сказаним природно виникає питання – якою мірою треба погоджуватися при складанні плану з бажанням грати той або інший добуток?

Іноді учень навіть на пряме запитання педагога – які із запропонованих на вибір творів йому хотілося б зіграти – байдужним тоном відповідає: «Однаково». У таких випадках педагоги часто обурюються байдужістю, апатією учня, замість того щоб задуматися – чи зробили вони самі все можливе для пробудження в нього активного інтересу до того, що він буде грати? Звичайно чим одареннее учень, тим більше чітко виражаються його бажання грати той або інший твір, іноді настільки, що навіть при відмові дати просить пьесу, що, він буде неї вчити тайкома. Природно, що учням менш здатним, з недостатньо виразними художніми прагненнями, треба допомогти виробляти своє відношення до музики, наслідком чого з'явиться й більш гостро виражене тяжіння до певних творів. Для цього важливо не тільки стимулювати висловлення учнем своїх бажань, але й створити умови, благоприятствующие тому, щоб він більше слухав музики й мав досить широкі можливості вибору добутків.

Заохочення самостійності учня в цій області будить більше живе відношення до занять музикою й роботі над обраним добутком. Воно благоприятствует, крім того, розвитку індивідуальності. Але, як і у всьому, тут необхідно дотримувати почуття міри. Воля не повинна приводити до розбещеності. Наскільки шкідливо заглушати ініціативу, настільки ж згубно було б усяке ослаблення керівної ролі педагога, що повинен завжди залишатися в ролі вчителя, а не консультанта. Погодитися з бажаннями учня, викликати їх до життя й використати для підвищення якості роботи – не значить цілком передоручати йому така найважливіша ділянка педагогічної роботи, як вибір репертуару.

Одна із частих помилок (переважно молодих педагогів) – завищення труднощі творів. Це приводить до недостатньо високої якості виконання й, зрештою, може викликати звичку грати недбало. Чи треба, однак, зовсім відмовлятися від того, щоб іноді давати учневі твору безумовно для нього важкі? У жодному разі! Це доречно, наприклад, у тих випадках, коли п'єса дуже подобається учневі. Однак повинні бути реальні шанси, що він з нею впорається й що йому не загрожує небезпека заподіяти собі шкода, скажемо – «переграти» руку. У принципі більше важкими можуть бути ті п'єси, які близькі індивідуальності учня й ставлять перед ним до відомого ступеня вже знайомі завдання.

Вибираючи репертуар, необхідно враховувати ті завдання багатобічної идейно-эстетической виховної роботи, про яку говорилося раніше, а також систематично розширювати музичний кругозір учня, знайомлячи його з найважливішими стилями, жанрами, формами, із творчістю найбільш значних композиторів. Нарешті, необхідно мати у виді й завдання повноцінного розвитку піанізму учня, що вимагає роботи над різноманітними видами фортепианной фактури.

Важливо хоча б кілька творів пройти в порядку ознайомлення (їх також треба – з відповідною позначкою – включити в план). Бажано, щоб це був» не тільки фортепианные п'єси, але й різні народні пісні, романси класиків, перекладання оперної, симфонічної й камерної літератури й т. д. Ціль проходження всіх цих творів – розширення кругозору учня, розвиток навичок читання нот, ансамблевого виконання й акомпанементу, що важливо не тільки для всебічного музичного розвитку учня, але