Методика проведення уроку й домашня робота

Педагог може й повинен викликати в собі інтерес до занять. При бажанні в кожному, на перший погляд нецікавому, випадку в педагогічній практиці можна знайти що-небудь цікаве.

Допустимо, учень не в змозі перебороти яке-небудь важке місце або лінується й не виконує завдання, або не проявляє достатній музичної чуйності. Педагог дратується, повторює без кінця ті самі зауваження, у результаті чого в нього складається поступове відношення до педагогіки як до надзвичайно нудної професії. Тим часом, якби педагог інакше підійшов до дозволу вартих перед ним завдань, такого положення могло б і не створитися.

Замість того щоб займатися з учнями «довбанням», треба було направити своя увага на з'ясування причин замічених недоліків, поставитися до вартих труднощів як до творчих завдань, і тоді багато чого, казавшееся раніше нецікавим, стало б захоплюючим. Навіть при вивченні якого-небудь добутку, що могло б уже набриднути педагогові, тому що він проходив його не один десяток разів, треба вміти зацікавитися їм, відкриваючи в ньому нові деталі, нові можливості його трактування учнями всілякої індивідуальності.

 

 

Винятково важлива роль домашньої роботи вимагає постійної уваги до неї. Необхідно допомогти учневі в складанні денного розкладу для того, щоб була дотримана розумна послідовність у заняттях музикою й готуванні уроків для загальноосвітньої школи. Не всі діти й підлітки розуміють, що робота за інструментом вимагає великої розумової напруги й стає не тільки безцільної, але навіть шкідливої, коли людина сильно стомлена. Тому найкраще їй відводити ранкові годинники. Якщо це неможливо, то доцільніше присвятити музиці час перед готуванням уроків для загальноосвітньої школи, чим після них: перемикання уваги відіб'ється приємно на заняттях як мистецтвом, так і наукою.

Учні музичних шкіл й училищ не можуть приділяти дуже багато часу фортепианной грі. Крім відвідування занять і готування уроків, їм необхідно читати книги, ходити в кіно, театри, концерти, займатися спортом, гуляти, інакше вони виростуть або недостатньо культурними, або фізично незагартованими, з розхитаною нервовою системою. Тому педагог спеціального класу повинен звернути особливу увагу на підвищення якості домашньої роботи, привчати з першого років навчання займатися так, щоб жодна хвилина не пропадала даремно. У збільшенні продуктивності роботи, за інструментом у кожного учня завжди можна знайти більші невикористані резерви. Реалізація їх – одне з найважливіших завдань правильної організації домашньої роботи учня.

Прагнучи раціоналізувати процес самостійних занять учня, деякі педагоги вказують, скільки хвилин у день треба витрачати на гами, етюди, поліфонію й т. д. Цьому приділяється досить багато уваги в деяких закордонних працях за методикою фортепианного навчання, у тому числі й сучасних. Такого роду регламентація представляється нам непотрібний, сковуючий розвиток самостійності учня. Адже буквально кожен урок, щодня домашніх занять вносить зміни в характер, а отже й у тривалість наступної роботи над тим або іншим твором. Одне з найважливіших для учня – навчитися гнучко, стосовно до нових завдань, розподіляти свій час між різними об'єктами роботи. Придбати це вміння можна лише в процесі власної практики. Педагог же повинен керувати нею більше тонкими методами, чим установленням часу для вивчення того або іншого твору, – у першу чергу відповідним проведенням уроку, умілим акцентуванням першочергових завдань, що виникають у процесі вивчення підготовлюваної програми.

Щоб добре організувати домашню роботу учня, треба знати умови, у яких він живе. Коли в клас приходить новачок, варто побувати в нього будинку, познайомитися з його родиною, спробувати інструмент. Іноді батьки не розуміють, як шкідливо грати дитині на роялі розстроєному, у якого занадто туга педаль або западають деякі клавіші. Часом не враховується погане висвітлення пюпітра й клавіатури. Всі ці «дріб'язки» у дійсності мають велике значення.

Важливо знати відношення батьків до занять музикою їхніх дітей. Деяких матерів преувеличенно опікують дитини, перетворюються в репетитора й позбавляють його всякої самостійності. Іноді, навпаки, музичні заняття дітей відбуваються без належної уваги з боку батьків, які не тільки не стежать, щоб дитина дійсно працювала за інструментом, але навіть не розуміють, як важливо створити в цей час у кімнаті тишу.

Іноді доводиться проводити з родителями дійсну виховну роботу, домагатися того, щоб вони допомагали, а не заважали музичному розвитку дитини. Батьки повинні стежити, щоб дитина займалася в покладений час, і створити йому необхідні умови для роботи, але втручатися в неї без крайньої нужди їм не треба. Нехай краще про всі замічені недоліки вони повідомляють педагогові: немає нічого гірше, коли мати й педагог починають учити дитини «у чотири руки». Звичайно, у відношенні самих маленьких не виключається можливість деякого догляду за виконанням домашніх завдань.

Успішність самостійної роботи учня багато в чому визначається існуючої в родині відношенням до праці, зокрема праці дітей. На жаль, доводиться зауважувати, що деякі батьки й матері, навіть ті, хто самі пройшли сувору життєву школу, прагнуть оберігати своєї дитини від праці: «Поки він ще маленький, нехай, мол, поживе собі на втіху, йому й так прийде багато перенести важкого». На жаль, якби тільки ці люди знали, як жорстоко вони надходять із тими, про щастя яких піклуються, як перекручують таким відношенням наступне життя своїх синів і дочок. В одній з методичних робіт наведені приклади помилкової практики трудового виховання, що ще збереглася в деяких родинах. «Я звертаюся з питанням до матері, – пише автор: «У вас дочка має певні обов'язки?» – «Так, звичайно, вона підмітає кімнату, витирає пил, і так щодня. От зайдіть і подивитеся самі». І ми зайшли з нею в кімнату. Віра закінчувала збирання. Вона була задоволена, що позбулася від неприємного обов'язку. Подивитеся її збирання: під ліжком не підметено, під шафою й буфетом бруд, на карнизах пил. Підметена тільки середина кімнати. Я звернув на цю увагу. Мати захвилювалася, видалила з кімнати дівчинку й сказала: «Так адже я завжди сама після все це доробляю. Важливо, щоб вона трудилася».

У тій же роботі справедливо говориться про те, що праця іноді буває показним: «Сьогодні до нас гості прийдуть, треба забрати всі, пил скрізь стерти». Праця тут, зауважує автор, «не став потребою, це праця в ім'я того, щоб не засудили інших. А у звичайні дні можна сидіти в брудній кімнаті, з купами брудного посуду, миритися з тим, що постіль не накрита, підлога не підметена... Така праця не виховує, – він привчає до розбещеності, до виправдання безкультур'я, до лицемірства й неправди».

З подібними поглядами батьків доводиться зіштовхуватися й педагогові музичної школи. Чи треба говорити про те, що поки він не доможеться докорінного перелому у відношенні до праці в родині учня, спроби навчити останнього працювати за інструментом будуть входити в суперечність зі звичним укладом життя й можуть виявитися досить малоуспішними?