Міжбюджетні відносини в Україні

‒заохочення місцевих органів влади до розвитку своїх економічних можливостей та розширення власних баз оподаткування, причому вони повинні мати гарантії, що центр у них не відбере одержані від цього додаткові доходи;

‒справедливий розподіл соціальних послуг у різних регіоних країни; місцеві органи влади всіх рівнів повинні мати приблизно однаковий рівень доходів для надання соціальних послуг, за які вони відповідають;

‒досягнення консенсуу щодо ролі в бюджетному процесі району і особливо області, якого дуже важко досягти з політичних причин;

‒простота політики трансфертів з тим, щоб міжбюджетні фіскальні потоки були прозорими, відносоно захиченими від маніпулювання та достатньо простими для адміністрування; при цьому необхідно створити новий інституційний механізм, який забезпечував би повне й вчасне виконання всіх зобовязань, щодо трансфертів.

Переслідуючи ці цілі, пропозиції щодо реформи міжбюджетних відносин мають відповідати важливім конституційним та законодавчим положенням, які, зокрема, передбачають, що обласним бюджетам має бути відведена роль у забезпеченні спільних проектів триторіальних громад і функція передачі трансфертів від Державного бюджету до бюджетів нижчих рівнів.

Крім того, як передбачено Законом про місцеве самоврядування:

мінімальні бюджети міст, сіл та селищ мають бути складовою бюджетного процесу.

Фактично кожна країна, яка справді намагається досягти цих цілей, дотримується таких трьох основних принципів [26]:

1. Чіткий і раціональний розподіл видаткових повноважень поміж рівнями органів влади.

2. Розподіл доходних повноважень, за якого податки, закріплені за місцевими бюджетами, породжуються місцевими мешканцями і можуть ефективно адмініструватися на місцевому рівні.

3. Розробка прозорої формульної трансфертної системи, здатної заповнити фіскальні «щілини» між доходними повноваженнями місцевих бюджетів та видатками, які вони мають здійснювати.

  

 

Реформування державних фінансів, які забезпечують процес перерозподілу валового внутрішнього продукту, повинно бути спрямоване, у першу чергу, на мобілізацію фінансових ресурсів, що надходять у безпосереднє розпорядження держави і концентруються в її бюджетній системі, в державному і місцевих бюджетах. У забезпеченні справедливого і неупередженого розподілу суспільних благ між громадянами і територіальними громадами особлива роль відводиться розподільчим відносинам, що виникають між ланками бюджетної системи і називаються міжбюджетними. Через міжбюджетні відносини забезпечується розподіл бюджетних ресурсів між бюджетом центрального уряду і бюджетами органів місцевого самоврядування; здійснюється перерозподіл бюджетних коштів між адміністративно-територіальними одиницями, зумовлений об’єктивними відмінностями в рівнях їх соціально-економічного розвитку; проводиться фінансове вирівнювання з метою забезпечення конституційних гарантій громадянам, незалежно від місця їх проживання.

Організація міжбюджетних відносин включає ряд елементів найважливішими серед яких є [19]:

‒розмежування видатків між бюджетами відповідно до розподілу повноважень між центральною владою і місцевим самоврядуванням;

‒забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання органами влади покладених на них завдань;

‒підтримка «бідних» у фінансовому розумінні територій;

‒вилучення коштів у відносно «багатих територій»;

‒створення матеріальної зацікавленості в зростанні надходжень як до державного, так і до місцевих бюджетів.

Організація міжбюджетних відносин, масштаби перерозподілу бюджетних коштів між державним бюджетом та бюджетами адміністративно-територіальних одиниць визначаються розмежуванням доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, яке повинно базуватися на розподілі повноважень між центральним урядом і місцевими органами влади. Чим більше повноважень бере на себе центральний уряд, тим більше бюджетних ресурсів має концентруватись у його розпорядженні. Розвиток і поглиблення місцевого самоврядування повинні супроводжуватись зростаючими обсягами бюджетних коштів, що перерозподіляються на користь регіонів.

У Бюджетному кодексі України визначено групи видатків, джерела їх забезпечення, критерії розмежування як між державним і місцевими бюджетами, так і між окремими місцевими бюджетами (статті 87-93). видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежності судочинства, а також інші видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Перелік видатків державного бюджету чітко визначений, їх склад подано по підрозділах функціональної класифікації. За рахунок коштів місцевих бюджетів (включаючи трансферти з державного бюджету) забезпечуються видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх використання на основі принципу субсидіарності [2].

Видатки місцевих бюджетів при їх розмежуванні між окремими бюджетами поділені на такі, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. У статтях 88-90 виділено групи видатків бюджетів сіл, селищ, міст, районних і обласних бюджетів, бюджету АР Крим, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, між окремими бюджетами не розмежовані. У статті 91 Бюджетного кодексу наведено 15 груп цих видатків, що забезпечують виконання місцевих програм соціально-економічного розвитку територій (місцева пожежна охорона; позашкільна освіта; програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; обслуговування боргів місцевого самоврядування тощо).

Що ж стосується питання про розмежування доходів між ланками бюджетної системи, то воно, на нашу думку, у чинному законодавстві не є завершеним, особливо в частині розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами. У Бюджетному кодексі наведено перелік власних і закріплених доходів, які формують місцеві бюджети, а доходами державного бюджету визнаються всі інші доходи, за винятком тих,