Міжбюджетні відносини в Україні

Побудова системи місцевих фінансів має запобігати спробам центрального уряду зменшити фіскальне навантаження на державний бюджет, пересуваючи видаткові зобов’язання на нижчі рівні управління. Розмежування доходів бюджетів різних рівнів має відповідати загальним напрямкам бюджетної політики держави, при цьому головними завданнями має бути: забезпечення збалансованості бюджетів; забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року; забезпечення необхідними ресурсами покриття усіх видатків відповідних ланок бюджетної системи відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів.

З метою удосконалення бюджетного менеджменту в Україні, починаючи з 2004 року, запроваджене бюджетне прогнозування, яке має розраховувати майбутній вплив поточних рішень, програм і політики (аналіз впливу) і визначати можливості збалансування доходів та видатків (аналіз дефіциту). З прийняттям Бюджетного кодексу України в новій редакції [17] формування бюджетних прогнозів на два наступні за плановим роки є обов’язковою умовою.

Місцеві бюджети виступають як головним інструментом реалізації державної регіональної політики у вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова економіки, вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів тощо, так і основним інструментом реалізації політики органів місцевого самоврядування, які самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою коштів місцевих бюджетів. Місцеві бюджети також відіграють важливу роль у фінансуванні суспільних послуг, насамперед, соціального спрямування. Частка місцевих бюджетів до відношенню до ВВП відображає їх роль в економіці країни, тобто існує щільний зв’язок стану розвитку місцевих фінансів і політики макроекономічної стабілізації.

Як зазначають вітчизняні дослідники, в Україні поки ще не вдається забезпечити реальність місцевих бюджетів та чітке розмежування центрального та місцевих бюджетів, наявні взаємозаліки і секвестрування, немає чітких пріоритетів бюджетних витрат, порушуються законодавчо визначені норми витрат, є факти нецільового використання бюджетних коштів, тощо [12].

Враховуючи той факт, що переважну більшість соціальних послуг населення отримує саме від органів місцевого самоврядування, частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України повинна зростати, паралельно має рости і частка місцевих бюджетів по відношенню до ВВП держави, що є важливим фактором збільшення нормативів бюджетної забезпеченості у формуванні видаткової частини місцевих бюджетів і є суттєвим для реального виконання повноважень місцевого самоврядування. При цьому застосування формульного підходу при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, при всій позитивності даної методики, не може вирішити проблеми фінансового забезпечення місцевого самоврядування, якщо нормативи бюджетної забезпеченості є явно недостатніми.

У той же час динаміка відповідних індикаторів (табл. 2. 3) свідчить про нестабільність частки місцевих бюджетів у загальному фінансуванні суспільних послуг: з 48, 1% у 1998 р. до 33, 7% у 2008р., та до 53, 6% в 2014 р., тобто амплітуда коливань складає від 14 до 20 процентних пунктів. Досить тривожними є й тенденції зміни частки доходів місцевих бюджетів (без урахуванням міжбюджетних трансфертів) по відношенню до ВВП протягом останніх років. Показник частки доходів місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) у загальній сумі надходжень до бюджетної системи має стійку тенденцію до зниження: від 45, 7% в 1998 р. до 18, 1% в 2008 р. до 21, 8% в 2014 р., тобто скоротилась більше як вдвічі. Поряд з цим, значно збільшились надходження до місцевих бюджетів, що залежать від рішень на центральному рівні, тобто обсяги фінансової допомоги у вигляді міжбюджетних трансфертів.

 

 

За 2013 р. до місцевих бюджетів було перераховано трансфертів на суму 77, 766 млрд. грн., у 2014 р. – 95, 3 млрд. грн. Загальний обсяг трансфертів має стійку тенденцію до збільшення, питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів перевищує 50% (рис. 2. 2.), що суперечить вимогам схваленої розпорядженням Кабінету міністрів України Концепції реформування місцевих бюджетів [20], основним завданням якої вбачається підвищення рівня самодостатності місцевих бюджетів. Наявність такої динаміки, на нашу думку, є додатковим підтвердженням того, що однозначна тенденція до фіскальної децентралізації в Україні поки що не сформувалась. Навпаки, аналіз тренду бюджетних індикаторів (табл. 2. 3) дозволяє зробити висновок про наявність стійкої негативної тенденції до централізації фінансових потоків у бюджетній сфері (з чим погоджуються і інші дослідники [21, 22]) та звуження ролі місцевих бюджетів в економіці України.

Причинами такої ситуації можуть вважатися, по-перше, традиції державного централізму, успадковані від адміністративної економічної системи, по-друге, особливості сучасного менталітету української нації, характерним для якого є існування стійкої впевненості у обов’язковості державного забезпечення переважної більшості потреб населення; по-третє, слабка політична структурованість українського суспільства, недостатність уваги до задоволення регіональних, місцевих інтересів у програмах та діях суб’єктів політичного процесу.

Окрему увагу привертає політика уряду щодо доходів і видатків місцевих бюджетів впродовж 2011-2012 років, коли внаслідок світових кризових тенденцій, посилених системними проблемами вітчизняної економіки, значно скоротилися надходження як до державного, так і до місцевих бюджетів. При цьому спостерігалася чітка тенденція зростання щомісячних видатків місцевих бюджетів у 2012 р. порівняно із 2011 р. (вересень 2012 до вересня 2011р. -95, 2%), незважаючи на суттєве скорочення