Міжбюджетні відносини в Україні

Аналіз взаємовідносин державного та місцевих бюджетів України свідчить, що діюча система розподілу міжбюджетних трансфертів є недосконалою, рівень використання зазначених фінансових ресурсів не забезпечує якісне виконання місцевих бюджетів в цілому, фінансова забезпеченість місцевих бюджетів в Україні на сьогодні є дуже низькою.

В якості інструменту, що використовується для додаткового фінансування видатків місцевих бюджетів, застосовуються міжбюджетні трансферти (дотації вирівнювання, додаткові дотації, субвенції). Недостатність закріплених та власних доходів значно зменшує можливості органів місцевого самоврядування задовольняти потреби населення у суспільних послугах і спричиняє потребу в отриманні централізованої допомоги, зокрема частка міжбюджетних трансфертів в доходах місцевих бюджетів збільшувалася як протягом 1999-2002 рр. (на 16, 9 процентних пунктів, складала в 2001 р. більше 30%) [7], так і в наступному після запровадження принципу субсидіарності, формульного підходу до визначення дотації вирівнювання (у 2003 р. – 41%, у 2011 р. – 44, 3%, у 2014р. – 53, 1% тобто на 12 процентних пунктів) (рис. 2. 2).

Майже 95% трансфертів з державного бюджету останні два роки складають дотація вирівнювання та субвенції на здійснення державних програм соціального захисту населення. Реалізується як пріоритетне надання субвенцій на фінансування інвестиційних заходів та соціально-економічний розвиток регіонів (2012 р. – 224, 5 млн. грн, 2013 р. – 2, 641 млрд. грн., 2014 р. – 4, 9 млрд. грн.), збільшення майже вдвічі. Але розподіл зазначених субвенцій відбувався нерівномірно – пріоритетними були регіони з вищим рівнем доходів та можливістю для застосування схем спільного фінансування. Зокрема АРК, Одеська, Запорізька, Луганська, Донецька області, а області з нижчим економічним потенціалом отримали субвенції в обсягах в 10-25 разів менше [23].

 

 

Запроваджена система міжбюджетного регулювання доходів місцевих бюджетів не сприяє зацікавленості органів місцевого самоврядування в нарощуванні власної доходної бази, про що свідчить суттєве перевищення темпів зростання обсягів трансфертів вирівнювання, які передаються місцевим бюджетам над темпами зростання самостійно залучених ними доходів. Це означає, що фінансова автономія місцевих органів влади, закріплена у ст. 9 Європейської хартії місцевого самоврядування [24], залишається в Україні вкрай обмеженою.

Основна частина ресурсів, які мають у своєму розпорядженні органи місцевого самоврядування (майже 86%), формується на центральному рівні, спрямовуються на виконання функцій, делегованих (переданих) державою (освіта, охорона здоров’я тощо). Серед закріплених доходів основним бюджетоутворюючим податком для місцевих бюджетів є податок з доходів фізичних осіб (ПДФО) (питома вага якого перевищує 86%). Коливання абсолютних показників по регіонах обумовлено чисельністю населення та рівнем заробітної плати. Так найбільші надходження за цим податком є в м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській, полтавській областях. У загальній структурі доходів місцевих бюджетів доходи загального фонду, які є джерелом фінансування самоврядних повноважень місцевої влади (ЖКГ, транспортна інфраструктура), займають лише 5, 5%, доходи спеціального фонду, що формуються на місцевому рівні та мають певне призначення, складають 8, 5%. Серед власних доходів місцевих бюджетів самим значним за обсягом є плата за землю. Але в умовах відсутності розмежування земель комунальної та державної власності у органів місцевого самоврядування відсутні можливості щодо самостійного визначення ставок оподаткування земельних ділянок і відповідно мотивація збільшення надходжень.

Абсолютне збільшення видатків місцевих бюджетів не забезпечило умов для економічного зростання регіонів, про що свідчить значна питома вага поточних витрат. Частка видатків розвитку значно коливається по регіонах: більше 10% – по АРК, Одеській, Донецькій, Луганській, Запоріжській областях; менше 5% – по Житомирській, Тернопільській, Чернігівській, Кіровоградській областях. Темпи зростання видатків на виконання делегованих державою повноважень значною мірою випереджають зростання видатків на виконання власних повноважень місцевого самоврядування. На місцевому рівні ще не вдалося відновити баланс між соціальними та інвестиційними видатками, порушений в 2012 р., на вдміну від центрального рівня, де в 2014 р. питома вага капітальних видатків в структурі видатків підвищилася до 9, 4%.

Аналізуючи збалансованість місцевих бюджетом, маємо засвідчити фактичний профіцит фінансових ресурсів протягом 2013-2014 р. р.

Таким чином, зростання видатків місцевих бюджетів має фінансово-економічного обґрунтування, але фактично джерелом покриття видатків місцевих бюджетів виступають трансферти з держбюджету та кредитування місцевих бюджетів на покриття тимчасових касових розривів за рахунок коштів з Єдиного казначейського рахунка.

Враховуючи той факт, що державний бюджет планувався та виконується з дефіцитом, єдиним шляхом вирішення питання формування додаткових вхідних фінансових потоків бюджетної системи є зовнішні та внутрішні запозичення Уряду. Фактичний обсяг дефіциту державного бюджету в 2014р. становив 23, 6 млрд. грн., або 67% від законодавчо встановленого граничного рівня (35, 3 млрд. грн.). Рівень дефіциту по відношенню до ВВП – 1, 8%, що є одним з найнижчих порівняно з іншими країнами світу (в Єврозоні -4%, в Японії – 8, 9%, в США -10%).

Державних запозичень у 2014р. здійснено на суму 80, 7 млрд. грн., в структурі переважну частку займають внутрішні запозичення (66, 2%). Введено нові боргові інструменти: ОВДП з індексованою вартістю та короткострокові, середньострокові державні облігації, номіновані в іноземній валюті. Відновлений доступ на зовнішні ринки капіталу дозволив здійснити зовнішніх запозичень в обсязі 27, 3 млрд. грн. Незважаючи на нестабільну ситуацію на міжнародних ринках капіталу та погіршення глобальної макроекономічної