Міжбюджетні відносини в Україні

При цьому потрібно зазначити, що не реалізоване до цього часу передбачене Податковим кодексом введення податку на нерухомість має в умовах України супроводжуватися або скасуванням якогось із існуючих податків чи зборів, або, що є більш обґрунтованим з практичної точки зору, зменшенням рівня існуючих податків. Інакше, незважаючи на апробованість податку на нерухомість у провідних економічних країнах, його введення призведе до підвищення існуючого рівня оподаткування, який за оцінками усіх без виключення національних та іноземних експертів і так є зависоким.

 

 

 

З 2001 року основою надання фінансової допомоги місцевим бюджетам у рамках реалізації системи міжбюджетних відносин стало застосування формульного підходу, де надання міжбюджетних трансфертів (переважно дотацій вирівнювання) з бюджету вищого рівня до бюджетів нижчого рівня передбачено лише в тому разі, коли витратна частина певного бюджету перевищує дохідну.

Також не можна не погодитися з думкою О. Гончаренка [17], який стверджує, що реалізація міжбюджет-них відносин здійснюється на основі застосування трансфертного підходу, а саме – через надання між-бюджетних трансфертів, основна мета яких полягає в передачі коштів із державного до місцевих бюджетів для усунення дисбалансу між доходами і видатками або, навпаки, з місцевих бюджетів до державного за наявності підстав, передбачених бюджетним законодавством. Міжбюджетні трансферти є «системою фінансових відносин між державним і місцевими бюджетами різних рівнів, між місцевими бюджетами і суб'єктами господарювання й домогосподарствами з приводу планування, формування, розподілу і використання певних бюджетних ресурсів та контролю за їх витрачанням і як організаційно-правову форму мобілізації частини фінансових ресурсів бюджетів одних рівнів у розпорядження бюджетів інших рівнів як за допомогою податкового розщеплення, так і прямого надання коштів» [8]. При цьому під податковим розщепленням слід розуміти законодавчо закріплені за місцевими бюджетами обсяги надходжень (у відсотках) від загальнодержавних податків і зборів.

У вітчизняній практиці такі вчені, як В. Ціпура [53] і С. Слухай [46], у своїх дослідженнях як синонім міжбюджетних трансфертів використовують поняття «міжсекторальні трансферти», оскільки вони йдуть до кінцевого адресата через представників органів місцевого самоврядування. У зарубіжній літературі система реалізації міжбюджетних відносин через надання міжбюджетних трансфертів (іпіегдоуегптепіаІ р$саІ Ігап$/ег$) оцінюється неоднозначно (позитивно або негативно) залежно від стимулів, які передбачає ця система для центрального і місцевого уряду [58]. При цьому метою надання таких трансфертів у зарубіжних країнах є: подолання бюджетного дефіциту, вирівнювання фінансових можливостей, урахування зовнішніх цінових факторів та досягнення політичних цілей.

В Україні ж ці стимули спрямовані перш за все на розвиток місцевих бюджетів, а саме – яким чином вони (місцеві бюджети) можуть «... заробляти більше чи витрачати відносно менше в інтересах окремих територіальних громад і держави загалом» [5].

У свою чергу, повноваження органів місцевого самоврядування, які безпосередньо впливають на розвиток місцевих бюджетів та є представниками їхніх інтересів, закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» [1]. При цьому слід також зазначити, що на сучасному етапі розвитку економіки України, коли все більшого посилення набувають євроінтергаційні процеси, необхідною умовою є врахування положень європейського законодавства щодо реалізації системи міжбюджетних відносин. Основним нормативним документом, що закріплює положення про повноваження органів місцевого самоврядування в європейському просторі, є Європейська хартія.

Порівнюючи повноваження органів місцевого самоврядування України з відповідними повноваженнями в європейських країнах, слід відмітити, що в останніх, відповідно до Європейської хартії, функціонування органів місцевого самоврядування має більш демократичний характер, тоді як в Україні превалює централізація, що є пережитком командно-адміністративного строю.

Відповідно до п. 4 статті 4 Європейської хартії [22], повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, повинні бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом. У свою чергу, п. 2 статті 9 [22] вказує на те, що обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим конституцією або законом. В Україні ж обсяги доходів і витрат істотно відрізняються, що позначається на якості виконання покладених на відповідні органи функції та на посиленні ролі міжбюджетних трансфертів в їх збалансуванні.

Такий стан свідчить про неспроможність органів місцевого самоврядування самостійно за рахунок виключно власних коштів виконувати покладені на них функції на належному рівні та суттєву залежність від коштів з державного бюджету. При цьому слід звернути увагу на те, що найбільша частка в загальному обсязі трансфертів припадає на дотації вирівнювання. У 2012 році частка таких дотацій у загальному обсязі міжбюджетних трансфертів становила 53, 61%, що на 4, 96% більше від відповідного показника у 2011-му.

Суттєвого значення з кожним роком набувають також субвенції соціального значення, оскільки найбільша питома вага в загальному обсязі витрат місцевих бюджетів припадає саме на реалізацію соціальних програм (соціальний захист і соціальне забезпечення, освіту та охорону здоров'я). У 2012 році вони збільшилися на 5, 69%. Виходячи з даних, та спираючись на ствердження багатьох українських учених [13, 34, 40], слід зробити висновки, що сьогодні в Україні перевага надається поточним (короткостроковим), а не капітальним (цільовим)