Міжбюджетні відносини в Україні

Отже, міжбюджетні відносини, як необхідна і загальнозначима складова державного регулювання регіонального розвитку, перебуває нині в Україні на стадії подальшого становлення. З метою інтенсифікації цього процесу у напрямі сприяння економічному розвитку регіонів та подоланню соціальних диспропорцій необхідно вжити заходи адміністративного характеру (удосконалення нормативно-правової бази міжбюджетних відносин), так і здійснювати загальноекономічні трансформації на рівні держави і окремих територій. Такі заходи сприятимуть підвищенню ефективності відносин між державою та регіонами.

 

 ВИСНОВКИ

 

У більшості трактувань українських та російських вчених під міжбюджетними відносинами розуміється відносини між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розмежування повноважень та здійснення видатків та отримання доходів з метою забезпечення виконання конституційних функцій держави.

Західні представники економічної науки здебільшого використовують не термін «міжбюджетні відносини», а поняття «внутрішні міжурядові фінансові відносини», або «міжрівневі фіскальні зв’язки», тому що, на їхню думку, вони найточніше виражають суб’єктивно-об’єктивний аспект досліджуваних взаємних контактів.

Об’єктивними чинниками виникнення міжбюджетних відносин в Україні стало формування економічної системи держави, власних бюджетної, податкової, банківської систем.

Формування дієвої моделі міжбюджетних відносин є запорукою, з одного боку, створення регіональної економіки, що стабільно розвивається, а з іншого, гарантією того, що кошти державного та місцевих бюджетів будуть витрачатися ефективно. Тому ухвалення Бюджетного кодексу сприяло упорядкуванню й підвищенню ефективності міжбюджетних відносин.

Доходи і видатки всіх бюджетів мають відповідний розподіл, оскільки держава намагається наділити всіх суб'єктів бюджетного права необхідним для виконання їх функцій обсягом доходів. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, заінтересованість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касовим розривам, бездефіцитність бюджетів тощо. Окрім того, доходи та видатки кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

Бюджетний кодекс України закріплює розподіл видів видатків, що можуть здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету і місцевих бюджетів, та джерела їх фінансування.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма факторами, зокрема, їх предметною спрямованістю, яка в загальному вигляді відображена в Бюджетній класифікації, економічним змістом тощо.

З метою забезпечення стабільного, цільового, об'єктивного, своєчасного та ефективного здійснення видатків у Бюджетному кодексі закріплюється їх розподіл між конкретними видами бюджетів: Державним, Автономної Республіки Крим, обласними, районними, районними у містах та місцевого самоврядування.

Головною ознакою міжурядових фінансових відносин у будь-якій країні є організація та способи переміщення фінансових ресурсів від одного рівня влади до іншого. Основним інструментом такого переміщення ресурсів є система бюджетних трансфертів.

Згідно із законодавством, доходи місцевих бюджетів України можуть включати дотації, субсидії та субвенції, що надаються з Державного або місцевих бюджетів рад вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів рад нижчого рівня.

Регулювання міжбюджетних відносин – це не лише збалансування бюджетів і перерозподіл бюджетних ресурсів, але й економічна діяльність народногосподарського значення. У процесі міжбюджетного регулювання втілюються загальнодержавні цілі щодо створення необхідних умов для економічного зростання, розвитку продуктивних сил, ліквідації розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій на основі економічно обґрунтованого забезпечення місцевих органів самоврядування відповідними обсягами фінансових ресурсів.

Однією з проблем міжбюджетних відносин в Україні є забезпечення самостійності місцевих бюджетів. Проблеми становлення інституту самостійних місцевих бюджетів в Україні не можна розв'язати без використання зарубіжного досвіду формування власних доходів місцевих бюджетів.

Реформа бюджетної системи в цілому та системи міжбюджетних відносин зокрема є складовою глибоких соціально-економічних перетворень в Україні. Водночас історія реформування міжбюджетних відносин в Україні, починаючи з 1992 р., свідчить про неоднозначний та суперечливий характер її здійснення.

Останніми роками фіскальні тенденції в Україні засвідчують існування фундаментальних вад у роботі субнаціонального сектора держави. Деякі з цих проблем пов'язані із скороченням контролю цього сектора над коштами і викликають занепокоєння в зв'язку з погіршенням якості послуг, які він надає, особливо в соціально важливих сферах, таких як охорона здоров'я, освіта та соціальний захист.

Іншою непривабливою рисою існуючої системи є повернення до практики податкового розщеплення. Податкове розщеплення підриває ефективне бюджетне управління, позбавляючи місцеві органи влади стимулів до мобілізації додаткових доходів та економії видатків.

У Бюджетному кодексі України визначено групи видатків, джерела їх забезпечення, критерії розмежування як між державним і місцевими бюджетами, так і між окремими місцевими бюджетами.

Видатки місцевих бюджетів при їх розмежуванні між окремими бюджетами поділені на такі, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Що ж стосується питання про розмежування доходів між ланками бюджетної системи, то воно, на нашу думку, у чинному законодавстві не є завершеним, особливо в частині розподілу доходів між державним і місцевими бюджетами.

Вжиття активних заходів стимулювання розвитку економіки, проведення важливих реформ, оперативне реагування на загрози світової кризи мають сприяти забезпеченню економічного зростання в Україні після різкого падіння у 2012 році, яке було одним із найглибших у світі. Проведені дослідження свідчать про наявність тісного зв’язку між розміром бюджетного дефіциту і величиною державних витрат та економічним зростанням, зокрема, зі 146 досліджених країн, у групі, де бюджетний дефіцит перевищував 10% ВВП, темпи економічного зростання стають від’ємними (-0, 8% у середньому на рік), а у групі країн, де зафіксований профіцит бюджету спостерігалися найвищі темпи економічного зростання (2, 8% у